16. Зима

Переклад Івана Франка

Не йди до кузні взимку, куди сходиться люду багато

До коваля, як мороз не дає нам на дворі робити!

Але трудящий газда і тоді дарма час не марнує,

Щоб у холодній зимі його лінощі не замагали,

Із недостатку йому не схли руки, а ноги не пухли.

Часто нетруднии сидить, чогось жде й сподівається пусто,

Хліба святого жадить і на зло наверта свою душу.

Втішна надія не йде бідакам тим до душ, що у кузні

Дарма сидять, бо нема до тепла їм там жадної справи.

Ти своїх слуг заставляй, хоч би ще й серед літа: «Ану-те!

Літо не вічне у нас! Городіте плоти та повітки!»

Місяця ж ти Ленайона, злих днів, як воли в нас здихають,

Знай, бережись так, як і ожеледі, що землю вкриває,

Як подме люто Борей, що багато нам шкоди приносить;

З Фракії, кіньми багатої, він наліта на широкеє море

Й хвилі на нім підійма; тріщить ліс і земля від морозу;

Много високоголових дерев, і високих і грубих,

З гір він валить у яри на плодючую землю покотом.

Як лиш напре, – і реве увесь ліс його ревом великим.

Звірі трясуться усі і хвости поміж ноги втискають,

Хоч волосінню у них шкіра вкрита; та він продуває

И студить, хоч як там густий волос в них на хребтах та на груді.

Дме теж волам у носи, і ніяк їм йому опереться;

Кіз продуває також довгошерстих; та вівці натомість,

Що дістають зимове собі руно, ніяк не продує

Острий Борей; та старця таки бігати він заставляє,

Дівку також ніжнотілу ніяк не продме його сила,

Доки в затишку вона сидить в домі у милої мами,

Ще не зазнавши покус Афродіти, що ласа на злото;

Там, іскупавши вона ніжне тіло й оливою добре

Висмарувавши, лежить уночі в своїм домі спокійно

В люту пору зимову, коли в морі поліп свою власну

Ногу гризе в безогневім житлі в безпоживную пору.

Сонця не бачить Борей, ні худоби, що гонять на пашу;

Сонце ж звертає тоді в чорних мужів міста та оселі

Круг свій, і аж по зимі для всіх греків воно знов засяє.

Всі жильці ліса тоді, як рогаті, так також безрогі,

Мало що мають кусать і в гущавини, знай, лісовії

Криються і у всіх них лиш одна та турбота,

Добру криївку знайти чи в хащах прегустих, чи в печері

Десь кам’яній; тут вони всі, мов дід той триногий,

Що йому зломиться кий, і він голову вниз похиляє,

Так вони хильцем біжать і сліпучого снігу бояться.

На зиму тіло вкривай для тепла – се по щирості раджу –

Теплим плащем вовняним і низько навислим хітоном;

В тоншу основу наткай грубшу пряжу, і з того одежу

Ти надівай, аби волос у тебе не їживсь від стужі,

Або піднявшися вверх не затверд від морозного вітру.

Ноги також обувай у сандалі з волової шкіри,

Добрі волоки навий, а внутрі понастелюй ще повсті.

А із цапків-річняків, скоро перші потиснуть морози,

Вший кожушок дратовками з овечих кишок, щоб було чим

Вкрити хребет і закрить від дощу; вкривай голову також

Шапкою круглою з кляпами, щоб в тебе вуха не змокли.

Бо дуже зимно бува вранці, як розгуляється буря.

З ночі наляже на землю з висот зорешливого неба

Мла плодовита, що десь в полях духів щасливих

Звільна здіймається вверх із рік вічно пливучих в тім світі;

Високо вітер шумний її там підіймає над землю

І пре на захід дощем, або інший раз буря з півночі

Гонить, як сівер фракійський несе хмари густії.

А поки той надлетить, вертай в дім, своє діло зробивши,

Щоб не запала тебе темна хмара дощовая з неба,

Не промочила на тобі одежі, щоб тіло все змокло.

Сього ти все стережись, бо сей місяць нам найшкідливіший

В час зимовий, шкодить він і худобі і людям.

В той час волів половину годуй, другу ж ріж на поживу

Своїй сім’ї; довгі ночі спричинюють голод великий

Се пам’ятай і числи аж до скінчення року, що треба

Й скільки коли на їду в дні та ночі, аж поки пізніше

Мати земля доповнить твої втрати новими плодами.

Примітки

Ленайон – п’ятий місяць іонійського малоазійського календаря; приблизно відповідає нашим листопаду – грудню.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 371 – 373.