9. Похвала праці
Переклад Івана Франка
Тим-то, тямуючи все мої впімнення, братику Персе,
Синочку божий, працюй, аби голод себе зненавидів
І щоб любила тебе Деметера, прегарно вінчана
Мати шановна, й тобі наповняла стоги й обороги.
Голод-бо завжди бува невідступний лінивих товариш;
Сердяться люди й боги все на того, хто даром без праці
В лінощах жити привик, наче ті неробучії трутні,
Що тільки жруть раз у раз те, що пчоли назносять трудящі,
Але не роблять самі. Ти ж роби в міру діло охітно,
Щоб спілих плодів усе були повні комори й засіки.
Праця збагачує, знай, чоловіка добром і стадами,
Праця милішим тебе зробить навіть богам віковічним
І смертним людям, які до лінивого чують відразу.
Праця не сором, лише чоловіка соромить лінивство.
Що ти здобудеш трудом, позавидує, може, лінивий
Твому добру, та прийде чеснота тобі, честь і достаток.
Мужу тямучому – ти теж таким був – спориться робота,
Як від чужого добра відверта нерозумную душу
Й жваво за діло бересь, про хліб дбає по моїй пораді.
Стид тут фальшивий, коли чоловік ним кермується бідний,
Стид, що великеє зло не раз робить, а часто й підмогу.
Стид іде з бідністю в парі, з багатством веселість душевна;
Крадене всяке добро – не добро, тільки те, що нам бог дав.
Бо як хто силою рук добра всякого много нагарбав
Або зволік язиком, як се часто, на жаль, в нас буває,
Як кому серце затьмить і задурить погана жадоба
Зиску і вижене стид і саму лиш безстидність полишить,
Того спихають боги зовсім легко, і дім його гине,
І лиш коротко його те щасливе багатство держиться.
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 365 – 366.