4. Пандора (або відки взялося лихо на землі)

Переклад Івана Франка

Скрили колись-то були від людей боги всяку поживу.

Легко тоді міг чоловік в однім дні заробить так багато,

Що потім міг цілий рік без роботи спокійно сидіти.

Міг собі керму й весло преспокійно повісити в димі,

Міг свої мули й воли невтомимі без праці держати.

Але Зевес заховав усю живність, сердитості повен,

Що ошукав його був за людей Прометей хитроумний.

Тим-то надумався він на біду звести людську породу –

Скрив перед ними огонь. Та Іапета син бистроумний

Викрав його для людей від премудрого бога Зевеса

У тростиновім стеблі. Не вгадав про сю річ Громовержець,

Та згадав скоро й сказав у сердитості своїй те слово:

«Іапетенку, який на всі штуки хитрий удався!

Тішишся, що вкрав огонь, одурив мої замисли мудрі,

Але зробив ти се лиш собі й людям на лютеє горе.

Бо за огонь дам я їм таке лихо, що радувать буде

В кождого серце і він обійматиме власну недолю».

Так сказав і засміявсь богів батько та роду людського.

Зараз Гефайсту звелів велеможному без проволоки

Землю з водою змішать і до неї додать людські сили

Й голос; безсмертних богинь мало мати подобу дівоче

Теє привабне лице; від Паллади навчитися мала

Ткацької штуки та на полотні виводити узори;

Голову їй Афродіта, золотоволоса богиня,

Повабом мала вкрасить, але в душу їй хитрощі всякі,

Жадобу, й несупокій, і охоту до строїв, і смілість

Гермес мав закоренить, на всі штуки зручний Арга-вбійця.

Так велів, і всі боги тут сповнили володаря волю.

Зараз Гефайст, хромий бог, зробив з глини прегарну дівицю,

Як повелів Крона син; пояс їй і жіночу оздобу

Тут же негайно дала синьоока богиня Афіна;

Грації божеські їй та шановная Пейто-Намова

Шию вкрасили як стій золотим обручем; увінчали

Гори головку її кучеряву в цвітки веснянії;

Весь стрій на тілі її до ладу привела тут Афіна,

Але у серці її розбудив шпаркий Арга-убійця

Пестощі, й речі брехливі, та хитрощі, та лицемірство

Так, як хотів громовладець; іще дав їй дар говорити

Більше ніж треба післанець богів, і назвав сю дівицю

Ім’ям Пандора тому, що всі жителі неба зложились

Обдарувать її так, аби людям спричинила горе.

А закінчивши обман сей страшний та навік невідхильний,

Вислав небесний отець її в дарі до Епіметея

З Гермесом, ручим послом. Не подумав, по свому звичаю,

Епіметей про те, що Прометей йому мовив давніше:

«Жадного дару не брать від Зевеса з Олімпу, а зараз

Вислать назад, а то він принесе людям лютеє горе».

Але він дар той приняв, а як мав біду, то й догадався.

До того часу жили на землі всі людські покоління,

Жадних гризот, ні турбот не зазнавши, ні праці важкої.

Болів не знали й хороб, що тепер людей зводять в могилу,

А як же много їх тут і старіється в горі й терпінні!

Жінка, одначе, зняла покришку із фатальної пушки,

З неї всі лиха на світ випустила та горе сумнеє,

Тільки Надія одна там лишилася в пушці незламній

Під самим краєм і геть не могла відлетіти скоренько,

Бо догадалася вмить віком пушку заткати Пандора.

Се був теж божий присуд громовладного бога Зевеса,

А то блукали би скрізь по землі незлічимії смутки.

Повна тепер горя вся та земля, повні води морськії;

Болісті всякі летять та хороби і денно і нічно

На все живеє й несуть усім смертним журу та загибель

Стиха, бо мудрий Зевес відібрав у них голос; і тим-то

Жаден живий ні вовік не відмінить його постанову.

Примітки

Міг собі керму й весло преспокійно повісити в димі… – власне, «над димом», тобто при домашньому вогнищі.

Іапета син бистроумний… – син титана Іапета Прометей.

Крона син – тобто Зевс, син Кроноса.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 358 – 360.