4. Пандора (або відки взялося лихо на землі)
Переклад Івана Франка
Скрили колись-то були від людей боги всяку поживу.
Легко тоді міг чоловік в однім дні заробить так багато,
Що потім міг цілий рік без роботи спокійно сидіти.
Міг собі керму й весло преспокійно повісити в димі,
Міг свої мули й воли невтомимі без праці держати.
Але Зевес заховав усю живність, сердитості повен,
Що ошукав його був за людей Прометей хитроумний.
Тим-то надумався він на біду звести людську породу –
Скрив перед ними огонь. Та Іапета син бистроумний
Викрав його для людей від премудрого бога Зевеса
У тростиновім стеблі. Не вгадав про сю річ Громовержець,
Та згадав скоро й сказав у сердитості своїй те слово:
«Іапетенку, який на всі штуки хитрий удався!
Тішишся, що вкрав огонь, одурив мої замисли мудрі,
Але зробив ти се лиш собі й людям на лютеє горе.
Бо за огонь дам я їм таке лихо, що радувать буде
В кождого серце і він обійматиме власну недолю».
Так сказав і засміявсь богів батько та роду людського.
Зараз Гефайсту звелів велеможному без проволоки
Землю з водою змішать і до неї додать людські сили
Й голос; безсмертних богинь мало мати подобу дівоче
Теє привабне лице; від Паллади навчитися мала
Ткацької штуки та на полотні виводити узори;
Голову їй Афродіта, золотоволоса богиня,
Повабом мала вкрасить, але в душу їй хитрощі всякі,
Жадобу, й несупокій, і охоту до строїв, і смілість
Гермес мав закоренить, на всі штуки зручний Арга-вбійця.
Так велів, і всі боги тут сповнили володаря волю.
Зараз Гефайст, хромий бог, зробив з глини прегарну дівицю,
Як повелів Крона син; пояс їй і жіночу оздобу
Тут же негайно дала синьоока богиня Афіна;
Грації божеські їй та шановная Пейто-Намова
Шию вкрасили як стій золотим обручем; увінчали
Гори головку її кучеряву в цвітки веснянії;
Весь стрій на тілі її до ладу привела тут Афіна,
Але у серці її розбудив шпаркий Арга-убійця
Пестощі, й речі брехливі, та хитрощі, та лицемірство
Так, як хотів громовладець; іще дав їй дар говорити
Більше ніж треба післанець богів, і назвав сю дівицю
Ім’ям Пандора тому, що всі жителі неба зложились
Обдарувать її так, аби людям спричинила горе.
А закінчивши обман сей страшний та навік невідхильний,
Вислав небесний отець її в дарі до Епіметея
З Гермесом, ручим послом. Не подумав, по свому звичаю,
Епіметей про те, що Прометей йому мовив давніше:
«Жадного дару не брать від Зевеса з Олімпу, а зараз
Вислать назад, а то він принесе людям лютеє горе».
Але він дар той приняв, а як мав біду, то й догадався.
До того часу жили на землі всі людські покоління,
Жадних гризот, ні турбот не зазнавши, ні праці важкої.
Болів не знали й хороб, що тепер людей зводять в могилу,
А як же много їх тут і старіється в горі й терпінні!
Жінка, одначе, зняла покришку із фатальної пушки,
З неї всі лиха на світ випустила та горе сумнеє,
Тільки Надія одна там лишилася в пушці незламній
Під самим краєм і геть не могла відлетіти скоренько,
Бо догадалася вмить віком пушку заткати Пандора.
Се був теж божий присуд громовладного бога Зевеса,
А то блукали би скрізь по землі незлічимії смутки.
Повна тепер горя вся та земля, повні води морськії;
Болісті всякі летять та хороби і денно і нічно
На все живеє й несуть усім смертним журу та загибель
Стиха, бо мудрий Зевес відібрав у них голос; і тим-то
Жаден живий ні вовік не відмінить його постанову.
Примітки
Міг собі керму й весло преспокійно повісити в димі… – власне, «над димом», тобто при домашньому вогнищі.
Іапета син бистроумний… – син титана Іапета Прометей.
Крона син – тобто Зевс, син Кроноса.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 358 – 360.