13. Жнива

Переклад Івана Франка

«Як лиш сузір’я Плеяд, донь Атланта, здіймається вгору,

Час починати жнива; а сівбу – як вони вниз заходять.

Сорок днів і сорок ночей їх в кождому році не видно,

Потім у протязі року вони знов ясніють на небі,

І тоді час вам залізо острить». Старе правило се хліборобське,

Чи хто близь моря живе, чи в ярах серед гір, чи в долині

Здалека від хвиль морських має дім серед піль лодовитих.

Голий нехай сіє муж, голий також повинен орати,

Голий і жати, коли хоче в час відповідний зібрати

Дари благі Деметери, аби йому в пору догідну

Все достигало й аби його голод не гнав поміж хати

Жебрати й хліба просить в переднівку, так як ти до мене

Осьде прийшов. Але я тобі більше не дам вже нічого,

Мірку твою не сповню. Працюй сам, Персе ти малоумний,

Діло роби, яке всім смертним людям боги призначили,

З жінкою щоб і з дітьми ти не мусив, знай, голод терпіти,

Хліба просить у сусід, а вони тебе скрізь нехтувати.

Два чи три рази ти ще десь дістанеш, та як ненастанно

Будеш ти їм докучать, то вже більш не дістанеш нічого,

І надаремно лише будеш тратить слова та балаки.

Тим-то я раджу тобі: думай сам відвернуть свої злидні,

Сплачуй помалу довги й випри з хати той голод злиденний!

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 368.