11. По від’їзді з Афін

Солон Саламінець

Переклад Івана Франка

(до Фока)

Коли свою щадив я вітчину

І не хотів свою споганить славу

Та завести тиранію страшну,

Для гордощів занапастить державу,

Не жалую того, що шлях лихий лишив,

Бо всіх людей я тим перевершив,

А як із рідного я міста віддалився,

То стиха не один, ба й голосно сміявся:

«Та Солон, бачите, не дуже-то покпився,

А все ж ні мудрим, ні проворним не вказався

Бог дав йому велике щастя в руки,

Та він не міг його в руках держати;

Здобич була вже в сіті, так сказати,

Та дотепу не мав він ні науки

Ту повну сіть швиденько зав’язати

Для себе, але не без жалю й муки

Волів цофнутися і зад нам показати,

Щоб іншому не дать на те саме принуки».

Тим умницям я рацію признаю

Й скажу ще більше: «Ясна й певна річ.

Що Солон глупим оказавсь до краю,

Прийнявши ясний день за темну ніч.

Та ж якби він багатства ті безмірні

Забрав до рук і тут запанував.

То чи не був би того дня діждав,

Коли самі його приближені та вірні

Були б його з того шпиля низвергли

В недовідому ганьби й мук пучину.

Були б живцем із нього шкіру здерли.

Ввели в руїну всю його родину».

Примітки

Автограф №414, с. 271 – 273, 275.

Фок – правитель Фокіди, вбитий братами Теламоном і Пелеєм, за що вони були вигнані з країни.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 133.