12. Обичаї афінців

Солон Саламінець

Переклад Івана Франка

Не пропаде ніколи город наш

Із волі Зевса та богів блаженних;

Йому теж опікункою далась

Дочка пресвітла Зевсова Афіна

Паллада, сторож, що ніколи не дрімає

Й боронить нас від злоб і явних, і таємних.

Та нерозважні наші горожани,

Захланні на багатство, – теє й знай –

Самі хотять згубить, занапастити

Отсей прегарний та могутній край.

Проводирям народу сниться зло,

І на їх крайню самоволю й злобу

Їх мучить страх, аби аж із-за гробу

На них страшне карання не зійшло.

Не вміють гордощів своїх здержати,

Ні сумирно й спокійно проводжати

Хоч один празник, – все їм тільки сниться,

Якоюсь кривдою щоб збагатиться.

Ні власності святої не шанують,

Ані публічного добра і, крадучи

З одного й другого, в добрі своїм панують,

Чуже не раз безжалісно марнують

Без прав, святої правди живучи.

Та коли правда загнана мовчить,

Вона, що діялось і діється, все тямить;

Настане час, вона всіх злих провчить;

Всіх винуватців згнобить і поплямить.

На город від одного разу впала

Нестерпна, переможная неволя;

Лице своє котора показала

Ненависті, що, мов вовки посеред поля

Поховані по гаврах десь чапіли,

Нараз прокинулись, задзявкотіли,

Безмежної біди скрізь наробили

І много горожан у цвіті літ згубили [Домашня війна.].

Турбований зназверхи ворогами.

Той город, що колись цвів, наче рожа,

Потоптаний губителів ногами

І скрізь видна на нім рука ворожа,

Така біда на люд весь налягла,

А бідних многих тягнуть у чужину

В роботу, проданих замість тягла,

Негідно, в ланцюгах, немов маржину.

От так публічне лихоліття входить

В дім кождого; його заперті брами

Не спинять, через мур високий переходить;

Як переслідує кого, то вже й знаходить,

Хоч би сховався у найглибші ями

Чи в своїм ліжку вкрився подушками.

Душа моя велить мені звістить

Афінцям, що всіх бід отих зазнали

За те, що в них законність не гостить.

Що правом, обов’язком згордували.

Де почуття законності панує,

Там згода всіх, гармонія і лад;

Воно злі вчинки злих людей гальмує,

Зм’ягча вельмож жорстокість і княжат,

Твердії наклада на гордощі вудила,

Нагальну кривду відганя від брам,

Зло душить, як ще мать на світ не народила,

Справляє суд, що часто блудить сам,

І плодить почуття безпеки любе,

Кінчає свари, усува насилля грубе,

А між людьми заводить мир, учтивість,

Почуття спільності і справедливість.

Солон, один із найвизначніших афінців, уродився в р. 639 на острові Саламіні, що тоді належав до Афін, але всією своєю молодістю та діяльністю зрісся зі столицею Аттіки та причинився до зросту її політичного й культурного значення, як малокотрий афінець перед ним і після нього. Хоча походив із роду афіиського короля Кодра, що геройською смертю згиб у р. 646 пер(ед) Хр<истом>, проте його отець жив у досить скромних маєткових обставинах. Не вважаючи на се, Солон одержав старанне виховання в ріднім домі та можливе в тих часах обучения, але в молодих літах мусив зайнятися торгівлею для поправи маєткового стану своїх родичів.

Се позволило йому значно розширити свій досвід, поробити численні «спостереження» та збагатити свій ум різнорідним із обсягу’практичного, історичного та загалом духовного знання. Перший виступ його на поле публічної діяльності в р. 604 пер(ед) Хр(истом) (він мав тоді вже 35 літ), свідчить про його незвичайний розум, рішучість та відвагу й поетичний талант.

Від р. 612 сталося таке, що афінський рицар, але рівночасно син мегаренського князя Щлон захопив у свої руки власть у Афінах і при помочі мегаренців обсадив Акрополь (укріплений замок). Сей нечуваний замах на свободу Афін живо порушив особливо селянську масу з околиці Афін, яка під проводом архонта Мегакла (з роду дорійця, з Алкмайонідів, потомків Геракла) піднялася проти напасників. Кілон утік, але його афінські прихильники та мегаренці, обляжеш в замку літньою порою, змушені були піддатися. Вони вчинили(те) під умовою свободного виходу з міста, та Мегакл і його прихильники зламали ту умову й вирубали ворогів упень, коли ті пустилися виходити з замку.

Се стягло на афінців тяжку по тодішнім віруванням вину незаконно пролитої крові, й їм почало нещастити. Щоправда, ще в р. 610 стратег (полководець) Фрінон відбив від лесбійців аттіцьке укріплення Сігейон, але він поліг у бою в р. 606, а король Мегари незабаром потім зайняв Саламіну й почав своїм флотом ненастанно наїздити побережжя Аттіки, роблячи тяжкі шкоди та трудності аттіцькій морській торгівлі.

Той важкий удар так перелякав афінське рицарство, що для позискання ласки мегаренців заборонило в Афінах під карою смерті всяку пробу відзискання Саламіни. Витворене таким способом лихоліття протяглося звиш 100 літ, аж у р. 604 Солон зважився ось на який крок. Перебравшися за окличника та увінчавши свою голову, він пішов вулицями, кричачи, мов божевільний, і так стягнув за собою досить значне число народу на торгову площу.

Тут, замість блазенської промови, відчитав гаряче написану свою поемку «Саламіна» (уривки з неї доховані до нашого часу в моїм перекладі під ч. VII, а цілість мала обіймати 100 гекзаметрів); нею загрів він зібраний народ так, що до нього зараз пристало 500 охотників, які під його проводом попливли до Саламіни й прогнали з неї неприготованих на такий замах мегаренців.

Ся невелика побіда дуже скоро поправила відносини афінян, а Солонові здобула серед них велике довір’я, йоге заходом пощастило афінцям поперед усього очистити місто від клятви за кров, пролиту в р. 612; до сього допоміг їм крітенський віщун та мудрець Епіменід, покликаний до Афін 597 року, що довів се тяжке діло до доброго кінця аж 595 року. В слідуючім, 594 році Солона вибрано архонтом і поручено йому найпекучішу тоді справу – усунення гнітючого обдовження великої, особливо біднішої часті афінської людності.

Сю трудну справу, т(ак) зв(ану) сейзахтею, перевів Солон не лише своєю властю, але також власними, досить значними жертвами протягом одного року настільки добре, що хоча не задоволив деяких крайніх елементів, усе-таки охоронив державу від кровавих розрухів та потрясінь, а великій масі в демосі викликав почуття облегшення, заспокоєння та безпеки. Тому й не диво, що коли він по році зложив свою власть архонта, йому всенародною ухвалою признано повновласть для впорядкування устрою та законодавства держави. Ця повновласть була в його руках 10 літ, поки він не доконав справді великої законодатної праці, яку для пам’яті списано на дерев’яних дошках. Солон зразу хотів уложити її всю віршами, але з сього замислу заховалося лише вступне речення.

Зевса попередівсім, володаря Кроненка благаю,

Щоб подав славу й успіх отсим законам моїм, –

та деякі уривки, як ось, приміром:

Для народу найліпші ті провідники,

Що бувають не надто твердої руки,

Та не надто також поблажливі,

А у всім справедливі.

Коли Солон стояв, так сказати, на версі державної власті в Афінах, до нього не раз підступала покуса покинути важку дорогу законності й захопити всю державну машину в свої руки. Та він гнав від себе ту думку, енаючи, що будує не для себе, а для будущини свого народу. Впоравшися з уложенням конституції, він зложив свій уряд і добровільно віддалився з міста на Кіпр, де в нього був знайомий володар коілікійського міста Солой.

Тут пробув 10 літ, потім вернув до Афін, але доживши того, що його молодший сучасник і знайомий Пісістрат ніби звалив його конституцію і став т(ак) зв(аним) тираном у Афінах у р. 561, він знов покинув рідне місто й подався на Кіпр, де вмер по двох роках, проживши 80 літ. Його великі політичні заслуги притьмили в потомності його немалу літературну славу, хоча він полишив по собі 5000 рядків віршованих творів любовного, а головно суспільно-політичного змісту (пор.: Diogenis Laertii, De vitis philosophorum libri, X, т. 1, ст. 28).

Я переклав усе, що дійшло до нас ціле, та важніші уривки в д(ні) 21 червня й 16 липня, а увагу (написав) на основі В. Хріста, ст. 131 – 133, та Dr. G. F. Hertzberg, Geschichte von Hellasund Rom., Bd. I, ст. 121 – 123, в днях 17 – 18 липня. Для перекладів і уваги я користувався також французькою книжкою «Poetes moralistes de la Grece», стор. 221 – 261.

Примітки

Автограф № 414, с. 275 – 278. Мегаренці – жителі Мегаріди, невеликої країни на Корінфському перешийку.

…під проводом архонта Мегакла… – Йдеться про сина Алкмеона, архонта з Афін.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 134 – 138.