Перший тріумвіpaт (р. 60 пер[ед] Хр[истом])
Діон Кассій
Переклад Івана Франка
По війнах з галлами і іспанцями
Спішить до Рима Цезар; йому сквапно
Якнайскоріше консулом зістати,
Щоб діл величних много доконати.
Не дожидаючи тріумфу свого,
Який торік ще признано йому
Й який тоді не час було справляти,
Почав він консулату добиваться.
Та скрізь в сенаті він наткнувсь на опір,
Що походив найбільше від Катона;
Тоді й тріумфу зрікся та задумав
Щось вище, небувале, при чому
Він міг би й консульськую власть дістати,
І з впливів посторонніх користати.
А був тоді настрій в нього бадьорий
Та дух піднятий на велике діло.
Ще в Гадесі, де квестором він був,
Йому приснився незвичайний сон,
Що спілкував із матір’ю своєю,
А віщуни іспанські прорекли
Йому, що буде власть велику мати,
Якої в світі рідко хто доходить.
А як прибув у Рим, з його стаднин
Йому приведено коня ще молодого,
Що вродився з роздвоєними, бачте,
Передніми копитами, баский,
Огнистий був, та ні під ким ходити
Не хтів, як лиш під Цезарем одним.
Отсе його надії підняло
Високо, й, пробуваючи у Римі,
Він чарував усіх присутністю
Своєю й дарами оповідання,
Намови й жарту. Особливо встиг
З’єднать до себе Красса та Помпея,
Що, між собою бувши ворогами,
Свої окремі сторонництва мали
Й один другому, де лише могли,
Протиділали, а тут, ні годившись,
Ані мирившись, Цезаря поперли
І довели до того, що консульство
Дістав він одноголосним вибором.
Се діялося при кінці р. 60, а консульство було на рік 59-й. – Прим. І. Франка.
Тим заходом дав він великий доказ
Свойого сприту та проворності,
Що вмів у час та в міру розвинути
Свойого духу дари перед ними
Й обох їх так ухопити за серце,
Що хоч взаємно вороги собі,
Його оба приятелем признали.
Та він пішов ще далі й поєднав
Обох поміж собою – не на те,
Аби їх мати згідними направду,
Але лиш бачачи, що в їх руках
Великі сили й що без їх підмоги
До впливу він в державі не дійде.
Та якби лиш з одним із них злигався,
А в другім ворога собі дістав,
Міг від одного котрого-будь з них
Зазнати більше шкоди, ніж підмоги
Від другого.
Навчений досвідом,
Він знав, що люди взагалі волять
Повоювати з неприятелем,
Аніж приятелю допомогти.
Се діється не лиш тому, що гнів
І ненависть сильніші в дійствах своїх,
Ніж всяка приязнь, але теж тому,
Що серед посторонніх діячів
Успіх твій не таку саму приємність
Справляє, а невдача не таку
Самую прикрість, як тобі самому,
Що робиш сам для власної мети.
Натомість легше інших зупиняти
Та їм підняться вгору не давати,
Як до успіху їм та росту помагати.
Додайте ще: як хто кого спиняє,
То робить сим собі самому й іншим
Приємність, вроджену розбуджуючи злість,
Зате як вгору хто кого підносить,
Його перед собою й іншими
При дійснім рості робить предметом
Ненависті та зависті гіркої.
Отсе були причини, для яких
Старався Цезар до Помпея й Красса
Припнути та їх одного з другим
Поприятелити. Бо тільки через них
Він надіявся роздобути впливи
І не зразить собі з них ні одного.
Не приходила в ум йому турбота,
Що згодою своєю здужають
Вони оба подужати його;
Натомість певний був, що їхня приязнь
Йому поможе інших побідити,
Самі ж вони через себе самих
Йому в часі коротшім або довшім
Поможуть верх над ними взяти. Так
І сталося. З таких причин обох
Їх Цезар поєднав і сам до них пристав.
Помпей і Крассе, що погодилися
З собою кождий із своїх причин,
Скоро лиш раз був зроблений почин,
Прийняли радо Цезаря до спілки.
Помпей один не міг надії мати
Вдержаться на однакій висоті,
Коли був Красс багатий і впливовий,
А в Цезарі вже крила простирав
Великий політичний геній. Мусив
Побоюваться він, що через них
Чи сяк, чи так йому прийдеться впасти;
Та через зв’язок з ними сподівався
Він відзискати давню власть свою.
Натомість Красс був певний, що його
Рід і багатство винесуть над всіх.
А що проти Помпея почував
Себе слабим і нижчим, зате Цезар
Безмірно підносив його угору,
То він бажав обох держать на тузі,
Не дати жадному з них переваги
В надії, що як зірвуться колись
Себе поборювати силами
Однакими, він приязні обох їх
Плоди пожне і почестей добуде
Більш, як оба вони. Була в основі
Його політика ні горожанська,
Ані сенатська, тільки особиста:
Угрунтувати свою власну власть.
В тім намірі він підхлібляв обом,
Стараючися по своїй спромозі
Допомогти з них кождому остільки,
Щоб кождий мав від нього щось приємне,
А він у їх злощасті був невинний.
Так і з таких причин оті три мужі
Поміж собою приязнь заключили,
Її присягами таємно укріпили
Столиці справами по волі кермувати,
Один другому все те доставляти
Й один від другого все те приймати,
Що буде їм пожадане в тій хвили.
Через їх згоду сполучились також
І їх прихильники й за прикладом
Своїх вождів робили без вагання,
Що їм хотілося. Те, що звать можна
Громадським смислом, обмежалося,
Оскільки існувало в Римі, на Катона
И на тих немногих, що ще важились
Признаться до однаких з ним думок,
Бо чисто та без самолюбія
Завідував державними ділами
Тоді Катон один, а більш ніхто.
Деякі, що їм соромно було
Глядіти на завідування інших,
А інші, лиш бажаючи Катона
Наслідувать, на себе брали провід
Державних справ, показували дещо
Подібне до Катонових чеснот,
Та що робили більше з примусу
Або про людський стид, а не з природної
В них чесноти, звичайно не могли
Устояться в на себе взятій ролі.
До сього довели ті три мужі
Державу римську і старалися
Свій заговір по змозі укривати.
Вони робили все, що їм хотілось,
Та видавали се за щось зовсім
Противне; наміри свої скривали,
Доки не забезпечились порядно.
Та божеству не тайними були
Їх заходи й діла їх самолюбні,
І тим, що мали розуміння справ
Подібних, відкривало божество,
Чого їм ждать. Були знаки в природі:
Раптова буря перейшла над містом
Та над околицею, що з корінням
Повиривала многі дерева,
Домів багато розвалила, в Тібрі
Багато кораблів, що близько міста
Та в усті там на якорях стояли,
Порозбивала й потопила, міст,
Теж дерев’яний, розірвала і знесла.
Також велика театральна буда,
Для празника якогось з дерева
Збудована, звалилася, й багато
Людей погибло серед тих нещасть.
Се знак лиш був того, що на землі
Й на морі Рим невдовзі мав зазнати.
Написано в днях 26 – 27 серпня 1915 р. на основі Кассія Діона (кн. XXXVII, розд. 54 – 58).
Примітки
Автограф № 430, с. 111 – 114.
Катон Марк Порцій (Катон Молодший; 95 – 46 рр. до н. е.) – римський державний діяч.
Гадес – тепер Кадіс, портове місто на південному заході Іспанії.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 6, с. 268 – 272.