Війна Красса з партами [53 р. до р. Х.]

Діон Кассій

Переклад Івана Франка

Зіставши тріумвіром, Красс багатий

Позавидів діяльності невтомній

Помпея й Цезаря й задумав теж

Зробити щось таке, щоб зиску й слави

Йому приспорило. У Сірії,

Якої намісництво взяв на себе,

Було все тихо-мирно; навіть ті

Давніше вороги непримиримі

Римлян, що їх найбільше турбували,

Тепер притихли, бачачи їх перевагу.

І заманулось Крассові на партів

Іти походом, хоч на них зажалень

Не мав ніяких і до бою з ними

Ніхто не вповажив його. Та чув він,

Що страх вони багаті, а з Ородом,

Їх шахом, що не довго ще сидів

На їх престолі, справиться нетрудно.

От переправивсь він через Євфрат

І скрізь, грабуючи й пустошачи,

В Месопотамію зайшов далеко,

Бо про прихід його не знали вороги

Й ніде ніякої не зроблено завади.

Так Талімен Іляк, намісник того краю,

Що коло Іхнії, малої кріпості,

З немногими їздцями ставив опір,

Був вмить розбитий, зранений і втік,

Щоб королеві з уст до уст подати

Вість про нежданий напад римлянина.

Не в довгий час уже захопив Красс

Усі міста й твердині, особливо

Грецькі, між ними Нікефорію.

Багато-бо колоній македонських

Та грецьких, зражених незносним гнітом

Партів, переходило до римлян,

В них визволителів вітаючи і другів.

Лиш Зенодотії жильці, вдаючи, що

Теж хочуть до римлян переступити,

Просили деяких із них до себе,

А як ті до їх міста загостили,

Накинулись на них і повбивали.

Та тим стягли на себе кару люту,

Бо Красс велів спустошити їх місто.

Нікому, впрочім, не робив він шкоди,

А першим виступом свойого війська

Нагнавши страху варварам порядно,

Се визискав, провів у краю зиму

Й поздобував усі як єсть твердині

По сей бік Тігру. А набравши стільки,

Як в першім наскоці міг подолати,

Вже не звертав ніякої уваги

Ані на те, що тільки що здобув,

Ані на дальші сторони, він нудивсь

В Месопотамії, його тягло

До гаразду й спокійного життя

У Сірії, й тому він полишив

Часу доволі партам узброїться

Та затривожити ті римськії залоги,

Які по краю скрізь він полишив.

Отсе був початок війни римлян

Із партами, а ось про партів дещо ближче.

Вони жили за Тігром, переважно

В замках та по твердинях невеликих,

А декуди то й по містах; між ними

Був Ктезіфон, їх короля столиця.

З якихось давніх варварських племен

Вони вели походження своє,

А назва їх була вже відома

За партського пановання; тоді ще

Вони займали лиш маленький кут

І поза те гніздо своє старинне

Не розширяли ще своїх границь.

Та як, зваливши силу перської

Держави, розвернувся Македонець,

А Олександрові наступники,

Жручи себе за спадщину його,

Один у одного краї ті відбирали

Та власнії держави закладали,

І парти теж під проводом якогось

Арзака виступили та успіли

Завоювать весь довколишній край

І обсадить Месопотамію

Як намісництво, відомо, своє.

Вже від Арзака починається

Ряд королів партійських, що від нього

Прозвалися теж Арзакідами.

Їх слава та їх сила виросли

Нарешті до такої висоти,

Що воювать могли й з римлянами

Й нарешті в віруванні околишніх

Одні лиш можуть стати з ними врівень.

Вони направду вояки незгірші,

Але тому собі здобули славу,

Більшу від дійсної їх вартості,

Бо хоч ніде ще від римлян не відібрали

Ані шматка землі, а, навпаки,

Дещо з своєї до римлян втеряли,

Проте ніде не поневолені,

Але й тепер іще скільки разів

З римлянами до бою виступають,

Се чинять горделиво, мов свобідні.

Про їх походження, їх край та їм властиві

Обичаї та привички писали

Вже многі, й я не маю наміру

Чинить те саме. Їх узброєння

Та спосіб їх войовання натомість,

Оскільки до історії належить, вимагає

Де в чому ближчого освітлення.

В війні щитів ніяких не вживають,

А в поле йдуть лише як лучники,

Як списоносці та їздці панцирні.

Піхота їх не дуже-то численна

И ще менше важна та складається

Також із самих лучників. Від літ

Дитячих ще вправляються вони

В стрілянні з луків; їх земля і небо

Однаково сприяють їм у тім.

Земля їх якнайліпше надається

До хову коней та до їх ужитку.

Цілі стада ведуть в війні з собою,

Щоб коней відміняти по вподобі,

Здалека так же скоро надбігати,

Як розбігатися раптом удалечінь.

Над ними ж небо так сухе, прозоре

Й без вогкості, що лукам їх дає

Найбільшу еластичність, з виємком

Найтяжчої зими; тому в ту пору року

Вони ніколи в поле не виходять.

А в кождий інший час із ними так, як

І в кождім іншім краю, що подібний

До їхнього, година непорадна.

Зносить палючу сонячную спеку

Вони привикли змалку; від безводдя

Та проти трудностей добування води

Вони багато способів придбали,

Так що вже через те одно їм легко

Гнать ворогів, які їх край нападуть.

А поза своїм краєм, за Євфратом,

Вони до того часу воювали

Успішно вже та напади робили,

Але провадить довшую війну,

Що вимагає видержки й натуги,

Вони не важаться, коли їм доведеться

Попасти в край, від їхнього відмінний,

У те таке підсоння, де не можуть

Ані людей доставить войовничих,

Ані для них потрібного стравунку.

Коли в Месопотамію наїхав Красс,

Післав Ород ще в Сірію до нього

Послів, аби розвідали від нього

Причини нападу та приводи, які

Його склонили до війни, післав теж

До завойованих або відпавших міст

Суренія та військо. Сам він думав

Удаться до Арменії, що перед тим

Була Тігранова, аби теперішній

Король їх Артабаз, син Тіграна,

Про свою власну дбаючи державу,

Військ помічних не посилав римлянам.

Красс відповів: «Аж у Селевкії,

Месопотамськім місті, де й тепер

Ще грецька людність має перевагу,

Я виявлю війни сієї привід».

На те один із партів відповів,

По лівій правою рукою б’ючи:

«Скорій ось тут волосся поросте,

Ніж до Селевкії ви дійдете».

Зимою, яку Красс у Сірії провів,

Притрафились знаки чудесні в Римі:

Показувались сови та вовки,

Пси бігали по місті виючи,

Піт виступав на статуях, а многі

Понівечили блискавки. Була

Тривога в Римі, розрух знов у галлів

І невиразна чутка, що недобре

Щось з партами. Та що властиво,

Того не знав ніхто.

В самого Красса

Знаки були далеко виразніші

Та недвозначні, як при місті Дзевгмі,

Так названім тому, що Олександер

У своїм поході через Євфрат

Тут переправився, притрафилось

Ось яке диво. Переносний храм,

Що вояки орлом звуть, бо внутрі

Його орел сидить позолочений –

Такий знаходиться при кождім легіоні,

Порядно набранім, і з табору зимою

Його ніколи не виносять, окрім

Тоді, як військо вируша ціле;

Тоді несе його один з мужів

На довгій жердці, що на нижньому

Кінці заострена і тим кінцем

Її вигідно в землю устромляють, –

Отож один з таких орлів тоді

Ні руш із Крассом не хотів іти

Через Євфрат і, мов приріс, держався

В землі. Аж кілька вояків, за нього

Вчепившися, перетягли його

Насильно; він піддавсь їм поневолі.

Також одна велика хоругов,

Подібна до вітрила, що на ній

І назва війська й головного вождя

Нашиті буквами з червоного сукна,

Упала, зірвана раптовим вітром,

З моста в ріку. Красс велів також інші

Так само довгі поздіймать з дрючків,

Щоб їх покоротити, й побільшив

Число знаків зловіщих. Бо немає

Для полководця гіршої познаки,

Як коли в знаменах воєнних що псується.

При самім переході вояків

Через ріку на них така густа

Насіла мряка, що одні на других

Переверталися й нічого бачить

Не здужали з ворожої країни,

Аж як ногами стали на твердому.

Також при жертвах за той перехід

Та за наступления на другий берег

Були знаки аж надто некорисні:

Піднявся сильний вітер з блискавками,

Міст заламався, поки через нього

Все військо перейшло. А що такі

Припадки навіть найнерозумніших

Із простаків повчити мусили,

Що йдуть вони туди не на добро

Й нема їм вороття, то страх великий

Обняв все військо та упадок духу.

Щоб їм додать відваги, Красс промовив:

«Не бійтесь, воїни, що міст пропав,

Не думайте, що се значить нещастя!

Клянуся вам, що я постановив

Через Арменію назад вертаться».

Сим на хвилину він додав їм духу,

Та, на біду собі, піднявши голос,

Промовив ось як: «І не тратьте духу,

Бо жаден з нас не буде вже вертати

Тим самим шляхом».

Всі пополотніли,

Бо кождий чув у тих словах лихе

Віщовання, і всі позападали

Ще в більший омут суму та зневіри

Й не слухали вже дальших заохот

І того, як він варварів на сміх

Їм подавав, а величав римлян,

А їм обіцював і почесті, і скарби.

Та йшли за ним, не спротивлялися

Ні словом, ані ділом, з послуху

Проти закону чи то почуваючи

Безвихідність свого положення,

В якій нема ні ради, ні підмоги.

І мовби божеством ведені на затрату,

Були безвладні душами й тілами.

Найгірше їм пошкодив озроенець

Ангар, що при Помпеї ще в союз

З римлянами ввійшов, але тепер

Тягти задумав з варварами руку.

Чинив те саме також Альхандоній,

Араб, що завсігди перебігав

На бік сильнішого; та сей принаймні

Одверто відчахнувся від римлян,

Так що й устерегтися перед ним

Було можливо. Натомість Ангар

Держав із партами, а видавав

Себе за друга Крассового, дав йому

Велику суму грошей у позику

І вивабив у нього його плани

Та зрадив їх Ородові. Коли ж

У Красса повставало рішення

Розумне, він опрокидав його

Намовою своєю й навертав

На некорисне. Він довів його,

Між іншим, ось до чого.

У Красса був

Первісно намір до Селевкії

Дійти походом, куди надіявся

Дібраться здовж Євфрату, йдучи з військом

Та багажами, і в догіднім місці

Перебрести ріку,а з того міста,

Якого жителів, гелленів переважно,

Він надіявся легко позискати,

А відси без великих трудностей

Перевалить до Ктезіфона. План той

Розговорив йому Ангар як страту

Часу й нарадив вдарить на Сурену,

Що поблизу стояв з немногими людьми.

Отак одному приготовивши

Загибель, а другому майже певну

Побіду, бо під позором шпіонства

Мав із Суреною постійні зносини, –

Повів римлян, що жадного нещастя

Не сподівалися, мов на побіду певну,

А як дійшло до битви, з партами

До спілки й сам накинувся на них.

Се сталося ось як: найбільшу часть

Свойого війська заховали парти

В нерівній та порослій деревами

Околиці, а з невеликою

Посунули відважно на римлян.

Побачивши їх, Красс, – не сам отець,

А син, що з Галлії прийшов до нього в службу, –

Понадіявся, що не трудно буде

Зробити їм усім коротку справу,

Дмухнув на них враз із кіннотою,

Розбив їх в пух, не знаючи, що вмисно

Вони втікали, та коли за ними

Як побідитель він загнався вже далеко

Від війська пішого, обскочили його

І вирубали всіх.

Помимо сеї втрати

Піхота римська не пішла на втеку,

Але аби помститися за Красса,

Ударила на партів дуже жваво,

Та задля множества їх, способу

Войовання та зради Ангара

Не вдіяла нічого. Бо коли

Вони збивалися докупи та

Вкривалися щитами, щоб, стиснувши

Ряди, від стріл ворожих захистити

Себе, то нападали списоносці

На них з усеї сили, кидали

На землю, розбивали їх ряди;

Коли ж від тих вони оборонялись,

Бували виставлені на град стріл.

Тому в замішання впадали многі

При списоносців нападі і гибли,

Многі, відрізані від помочі їзди,

Теж падали, а інші, списами

Проколені, встеляли землю трупом,

Або поранених їх волокли в неволю.

Та найстрашніший був той град густий

Стріл, що з усіх боків на них зо свистом

Летів, одних смертельно ранячи

Та трупом кладучи, а інших лиш

Нездібними до бою чинячи.

Всі запирали дух, бо до очей,

До рук і до всіх інших частей тіла

Летіли стріли, пробивали навіть

Щити та панцири. Ніхто не міг

Знайти який-будь захист, уникнути

Поранення. Коли хтось від одної

Стріли десь ухилявся зручним рухом

Або одну, що вже застрягла в тіло,

Змагався витягти, одержував

Щораз нову. Ніхто не знав, чи тихо

Стоять, чи рушаться, одно як друге

Від стріл не забезпечувало анітрохи,

Одно як друге довести могло

До розпачі; бо витягти стрілу

Ніхто не міг, а оминеш одну,

Аж тут тобі дві-три віп’ються в тіло.

Се все терпіли римські воїни

Від явних ворогів; Ангар не зараз

Іще напав на них, коли і він напав,

Рубали озроенці ззаду всіх

Відвернених і облегшили партам

Загальну різанину. Бо щоб їм

Достояти чоло проти чола,

Вони до партів мусили звертаться

Задами, мусили раз по разу

То проти сих ставать, то проти других,

То знов супроти перших. Від таких

Безперестанних оборотів раз

У той бік, раз у сей, примушені

Раз по разу звертатися туди,

Відки на них, знай, сипалися рани,

Й найвідважніші тратять голови,

Один другому набіга на меч;

Або від власного меча сам гине.

Вкінці постав між ними стиск страшний,

Бо проти ненастанних нападів

Ворожих із усіх боків були

Примушені свої незахищені

Місця скривати за щитами тих,

Що обік них стояли, й стиснулись так,

Що й рушатися не могли. Вже трупів

Було так много, що й без того їм

Ніяк було вдержаться на ногах

І падали раз по раз через них.

А спека й спрага (діялося се

У самій середині літа і в сам південь)

Всім задавали так страшнії муки,

Що многі, хоч не зранені, без духу

Валилися додолу, як снопи.

Вони пропали би були всі до одного,

Якби залізні вістря варварських

Списів від панцирів не повгинались,

А держална сухі не поламались,

А тетиви їх луків наслідком

Так частих стрілянь не потріскали,

Стріли в сагайдаках не вичерпались, а мечі

Не пощербились та не отупіли,

А врешті й вояки від ненастанного

Мордования не вибилися з сил.

Отак зайшла їх ніч. їм ще далека

Була дорога, і від’їхали вони,

Бо парти табором ніколи не стають

Вблизу хоч би найслабших ворогів,

Бо штуки ошанцьовання не знають,

А в разі нападу у темноті

Своїми кіньми й стрілами нічого б

Не вдіяли.

В той день вони в полон

Не взяли ні одного римлянина,

А бачачи, що всі узброєні

Стоять в рядах і жаден не кидає

Оружжя, ні втікать не рветься, зміркували,

Що в них ще деяка відпорна сила,

Й боялися їх дальше нападати.

От Красс із іншими, що ще могли,

Подався до Карреї, що була

Ще від тогід обсаджена одним

Із римських відділів, полишених у краю.

Багато ранених, що ані йти,

Ані возів або підвод дістати

Не спромоглися, полишалося

На бойовищі; інші були раді,

Що хоч сяк-так могли ще волоктися.

Немногі повмирали там від ран

Одержаних, немногі смерть собі

Самі вчинили, та найбільшу часть

Без труду парти в свій полон забрали.

Із полонених многі по дорозі

Померли, бо їх вичерпались сили,

А многі повмирали і пізніше,

Бо заходу та ліків, яких треба

Для них, між варварами не було.

Красс був так зразу збитий з пантелику,

Що навіть в місті не вважав себе

Безпечним, але стільки лиш придумав

Якнайекорше спасать себе бігством.

Та що не мав він змоги ще за дня

Втекти неспостережено, пустився ніччю,

Та повня місяця перепинила

Сю втеку, чатували вороги,

Й він мусив завертать. А як діждав

Безмісячної ночі, то пустився

Зі своїм військом. Але в пітьмі ночі

В чужому краю, ще й ворожому,

Де всіх гонила боязнь і тривога,

Вони зблудили й розбрелись частями.

Одну часть зараз досвіта дігнали

Чуйнії парти й вирубали впень;

Друга під проводом квестора Кассія

Лонгіна вспіла в Сірію вернуться,

А третя з Крассом вирушила в гори,

Щоб горами в Арменію уйти.

Коли про те довідався Сурена,

То побоявсь, що, як уйдуть тепер,

Почнуть війну новую незабаром.

Не важучись на недоступних горах

Кіннотою своєю нападати

Тяжко воружену піхоту римську,

Яка, крім користі при боротьбі,

Що бить могла з гори в долину ліпше,

Боролась би тепер, – так думав він, –

Зі здвоєною силою розпуки,

Велів післанцям своїм предложити

Їм мир з умовою – опорожнити

Весь край до берегів Євфрату.

Красс

Без намислу повірив партові,

Прибитий страхом та знесиленням

Із-за нещастя свого власного

Та вітчини, він нездібний був

Обдумати положення своє;

Чув тільки, що вояки виявляють

Нехіть до так далекого маршу

По недоступних, малолюдних горах,

А також їм страшна Орода помста.

Тому не міг ні про що міркувати,

Що в даній хвилі треба або можна

Зробити й осягнути, а що ні.

Отож, коли він заявив готовість

Прийняти мир, Сурена відповів,

Що не заключить миру ні з ким іншим,

Лиш особисто з ним; мав намір очевидний

Його з малочисленним супроводом

Від війська відлучить і в свою власть дістати.

Тому велів сказать йому, що мусить

Явиться сам до нього для розмови.

(І на ту чисто варварськую лапку

Спіймався Красс). Вони умовились,

Що Красс із’їдеться з Суреною

З немногими людьми в однаковім

Числі з обох боків на площі

Між обома військами. Красс зійшов

З гори немного вниз, а щоб скоріше

Міг стати на означеному місці,

Сурена власного післав йому коня.

Се вже було й для Красса надто грубо,

І він зацукався та завагався.

Та варвари не завагалися,

А вхопивши його за обі руки,

Насилу посадили на коня.

Спротивились вояки римські їм,

Бажаючи оборонити Красса.

Зчинилась бійка, зразу не рішена;

Та як надбігло варварів багато,

Вони перемогли. Бо, стоячи в долині,

Вони все підготовили завчасно

Римлян упередити на горі.

Весь Крассів супровід вони побили.

І Красс теж там погиб, чи від одного

Зі своїх, щоб у варварську неволю

Не попадав, чи з рук якогось парта,

Одержавши вперед тяжку вже рану.

Мертвого парти привезли в свій табір

І там йому, як кажуть деякі,

Розтопленого золота налито

До горла на наругу, що, мовляв,

Такий багатий чоловік, що бідним

Міг уважать того, хто власним коштом

Не може удержати легіона

(А й той поласився на партськеє добро).

Написано в днях 20 – 22 серпня 1915 р. на основі оповідання Кассія Діона «Історія римлян», кн. XL, розд. 12 – 23.

Примітки

Автограф № 430, с. 135 – 170.

Красс Марк Ліціній (бл. 115 – 53 рр. до н. е.) – римський полководець і політичний діяч. У 71 р. до н. е. придушив повстання Спартака. Загинув у війні з Парфянським царством.

Юлій Цезар Гай (100 – 44 рр. до н. е.) – римський державний діяч, полководець і письменник, автор історичних творів (мемуарів) «De bello Gallico» («Записки про Галльську війну») і «De bello civili» («Записки про громадянську війну»).

Парти (Парфія) – рабовласницька держава, що існувала з III ст. до н. е. по 226 р. н. е. на території Туркменістану, Ірану, Месопотамії, Сірії та Палестини.

Озроенці – населення Озроени, західної частини Месопотамії.

Каррея (Карри) – місто в Озроені.

Квестори – помічники консулів, які відали державною скарбницею, охороняли архів, брали участь у військових походах.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 6, с. 228 – 241.