12. Гімн до Гери

Переклад Івана Франка

Геру співаю, що на золотому престолі, від Реї

Вроджена, поміж богами цариця, надлюдського росту,

А громовержця Зевеса сестра [рівночасно] й подруга,

Світла, яку всі блаженні [боги] у широкім Олімпі

Чтять і шанують [усі] нарівні з Зевесом, що громи любить.

А ось далося колись [тій же] Гері золотопрестольній

Диво страшне та грізне годувать, Тіфаона, пагубу

Смертних, якого вона вродила у сердитості [лютій]

Проти Зевеса-вітця, коли той многославну Афіну

Виплодив із голови. Розізлилася Гера шановна

Раптом і в зборі богів ось якії слова говорила:

«Слухайте, [зібрані] всі боги та [велеславні] богині,

Як зневажати мене почина Зевес, громів гонитель,

Перший, зробивши мене собі жінкою в вірі та правді.

А ось без мене тепер вродив він синьооку Афіну,

Що уважає себе за найліпшу серед всіх безсмертних.

А одинокий мій син, що сама я його породила,

Гефайст калікою став між богами, кульгавим на ноги.

[Був він немилий мені, ще як я його мала в утробі,

А як родить довелось, я родів помічницю прогнала],

Живо руками сама його витягла й [живо] шпурнула

В море широке, [аби потонув та втопився]. Та [стала

Старця] Нерея дочка, срібнонога Фетіда [в пригоді];

Ся підхопила його й згодувала в крузі своїх сестер,

А він тепер помага утішаться богам несмертельним.

Ти ж, бузувіре, хитруне, що ще ти придумаєш інше?

Як ти посмів самохіть родити синьооку Афіну?

Чи не могла її я вродити? І могла б уповні я

Зваться твоєю серед богів тут у широкому небі.

А ти міркуй, щоб і я тобі зла не вчинила якого.

Я вже придумаю щось і такий собі приплід уроджу,

Що між богами йому рівні не буде [ані подоби].

Не осоромлю тобі святе ложе, ані своє власне,

Ані з тобою ввійду в [спільну] постіль, але віддалюся

Від тебе геть і піду між [богів], котрі смерті не знають».

Сеє сказавши, пішла з-між богів з пересердям у серці,

І помолилася там волоока, шановная Гера,

Руку простерши й землі доторкаючи, мовила слово:

«Слухайте, Гає, і ти, Уране, на високості,

І ви, титани й боги, що в підземній живете безодні

Довкола Тартару, що з вас боги почалися і люди!

Всі ви послухайте днесь мене й дайте [породити] сина,

Хоч без Зевеса, та щоб силу мав він не меншу від нього,

Овшім, сильніший оскільки, як Зевс був сильніший від Крона.

Так кричачи, стала бить кулаком [прастару матір] землю;

Двигнулась мати-земля всеплодюча; вона ж, те почувши

Зрадувалася в душі та подумала, що їй сповнилось.

Після того цілий рік плід важкий носячи ув утробі,

Ані разу не була у подружній постелі з Зевесом,

Ані в препишних осідках [чужих], як уперед бувало,

Що по приміру його собі розривок втішних шукала;

Лиш в молитовних храмах пробуваючи [денно та нічно],

Тим потішала себе волоока, шановная Гера.

А як скінчилися дні, [для вагітності значені], й ночі,

Мало що не цілий рік проминув і настали години,

Вродила щось неподібне ані до людей, ні до бога,

Диво грізне та страшне Тіфаона, пагубу смертельним..

Зараз його і взяла волоока, шановная Гера,

І понесла і віддала злого злому. Взяла ж його к собі

Та, що багато зла вдіяла славному роду людському.

Хто тільки здибав його, того день надносив там фатальний,

Поки стрілою його не зразив срібнолукий Аполлон.

Писано 10 марта 1915.

Примітки

Отсей гімн без закінчення й звичайного поздоровлення я зложив із двох частин. Перша в виданнях грецького тексту обіймає тільки перших 5 рядків, а друга дійшла до нас як вставка в гімн до Аполлона Піфійського (рядки 127 – 179 грецького тексту), які я пропустив у перекладі того гімну як неналежні до нього, а тут подаю як доповнення до малозначучого грецького вступу. Прим. І. Ф.

Гефайст – сучасна форма – Гефест.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 261– 263.