1. До делійського Аполлона
Переклад Івана Франка
1. Заспів
Припом’яну й не забуду стрільця на віддаль Аполлона,
Що заставляє тремтіти богів, як іде в дім Зевеса;
З сиджень зриваються всі, як його наближається сила
І коли він напряга грізний лук свій золотоблискучий.
Мати Латона сама в домі Зевса, що громами втілен,
Лук розвільняє йому й сагайдак замикає слоновий.
І з пліч могутніх його власноручно сайдак той ізнявши,
Вішає й лук на стовпі у вітця божественній палаті
На золотому клинку, садовить же самого на троні,
Нектар отець тут йому подає в пугарі золотому,
Синові любому знак його ласки; затим інші духи
Там засідають; гаразд тому рада Латона шановна,
Що луконосця й таку божественну породила силу.
2. Обсяг культу Аполлона
Як же тебе похвалю, бездоганного з кождого згляду?
Чи як уперве тебе, радість смертним, родила Латона,
Злягши на Кінті-горі, на острові, багатім шпилями,
Делосі, морем облитім; з обох боків чорная хвиля
Йшла від Херсона ураз із шумними, буйними вітрами.
Вийшовши відтіля, ти над усім смертним родом пануєш,
Скільки на Кріті живе й скільки люду годують Афіни,
Острів Егіна й ота кораблями преславна Евбоя,
І Пейрезійські Еги й Пепарет отой, морем облитий,
Гори фракійські й Афон та Пелія стрімкії вершини,
Фракія, Самос і ті гори Іди, покриті лісами,
Скир, і Фокая, й гора Автокана, спадиста та прикра,
Гарно збудований Імбір і морями окружений Лемнос,
Божеський Лесбос, житло преблаженного сина Еола,
Хіос, над острови всі найплідніший, що в водах дрімають,
Мімант скалистий, круті верховини Корика старого,
Кларос блискучий і та недоступна гора Айсагея,
Самос вогкий і верхи небосяжні Мікали святої,
Мілет і Коос і в нім многолюднеє місто меропів,
Кнід многоверхий, хребет гір Карпат, що вітри його чешуть,
Наксос і Парос, при них малолюдна скалиста Реная.
3. Болі Латони
Там в породових болях Стріловержця благала Латона,
Чи хто з земних не схотів би прийнять у свій дім її сина.
Та всі тремтіли вони й були в страху, нікотре не хтіло
Фойба прийнять, хоч би й як було гарне собі та плодюче.
Аж як до Делоса скель надійшла благодатна Латона
І піднялася на них, промовляла слова ті летючі:
«Делосе, якби схотів мого сина осідком ти статься,
Фойба Аполлона й храм збудувати для нього величний,
То не нападе ніхто тебе й не знапастує ніколи,
Бо ти не будеш багат на воли, на овечі отари,
Ані плодючих дерев ані збіжжя не будеш ти родить.
Та як ти матимеш храм помічного від бід Аполлона,
Всі тобі люди будуть приносить гекатомби багаті,
Будуть збираться сюди й раз у раз невимовная пара
[Йтиме під небо], і цар пастухам будеш ти довгі літа,
Від чужих рук берегти тебе будуть боги, доки товщ ти
[Із Аполлонових жертв не почнеш покидати] під ноги».
4. Побоювання Делоса
Так рекла, й Делос був рад і отсе їй у відповідь мовив:
«Доню великого Коя, преславна богине Латоно,
Радо прийняв би я тут нарождения стрільця-воєводи,
Страшно-бо, щоб таки правду сказать, я ненависний людям,
А через нього відтак я дійшов би великої честі.
Але, Латоно, дрижу від тих слів і не скрию від тебе:
Кажуть, що той Аполлон буде дуже палкий, нерозважний,
Дуже великую власть над безсмертними матиме всіми
І над смертельними теж, що живуть на землі, богом даній.
От я страшенно боюсь і чуттям і цілою душею,
Щоб як уперве лише він побачить те сонячне світло,
Островом не згордував, що такий я твердий, кам’янистий,
І не закопав ногами мене у безодню морськую.
Там би велика мене проковтнула солоная хвиля
В силі своїй; він же в іншу би землю пішов собі любу,
Там собі храм збудувать і гайок насадити тінистий;
В мні ж многоногі краки поселились би й тюлені чорні
Жить би могли без турбот, як на мні би не стало народу.
Та як великим мені поклянешся закляттям, богине,
Що тут насамперед він храм прегарний собі побудує,
Щоб вирочнею він був для людей, в такім разі [я радо
Дам тобі захист, аби супокійно ти вродила владця]
Людям усім, скільки їх на землі різні прозвища має».
5. Присяга Латони
Так він сказав, а Латона богів прочитала велику присягу:
«Знайте се, Гає, тепер і ти, Уране, небо широке,
І ти, страшлива ріко Стіксе – а се найбільша присяга
І найстрашніша для всіх, що бувають богове блаженні –
Що буде тут повсякчас запашний бога Фойба жертовник
І святий храм, а тебе над усіх вище він надгородить».
А коли вирекла всю й закінчила свою ту присягу,
Втішився Делос вельми із уродин стрільця-воєводи.
6. Заздрощі Гери
Але Латона відтак дев’ять днів, дев’ять ночей терпіла
Муки неждані, були там тоді всі богині, которі
Найвизначніші; була і Діона, і Рея-прамати.
І їхнеївна Феміда, й стогнуча раз в раз Амфітріта,
Й інші безсмертні, окрім білоплечої Гери; бо тая
Сиднем сиділа в дворі батька Зевса, що хмари збирає;
Ейлейтіія одна не явилась, при породах поміч,
Бо задержала її на Олімпу шпилів злотих хмарах
Гери розумної злість, білоплечої, бо її жерла
Заздрість за те, що такий бездоганий та сильний у той час
Син мав уродиться гарноволосій Латоні, а не їй.
7. Порід
Ті ж з огрядного острова летючу післали Іріду,
Щоб привела Ейлейтію; ланцюг їй дарують великий,
Весь золотий, бурштинами вкрашений, дев’ятиліктевий;
Набік велять відізвать її від білоплечої Гери,
Щоб не спинила її від приходу своїми словами.
Теє почувши, швидка, бистронога Іріда негайно
В лет подалась і як стій все віддалене перелетіла.
А як прибула лише на осідок богів, шпиль Олімпу,
Зараз і Ейлейтіію з дверей від порога палати
К собі покликала й їй проказала слова ті летючі
Всі, які їй подали жительки божественні Олімпу.
Зараз і зрушила їй почуття в милостивому серці,
І обі зараз пішли понад море прудкими ногами,
А як на Делос прийшла в породах помічна Ейлейтія,
Зараз і плід прийняла, і тяжкий порід той облегшила.
Довкола пальми звела її руки, підперла коліна
Сіном м’яким, і земля усміхнулася їй під ногами,
Він же до світла штрикнув, і з радощів зняли крик всі богині.
Потім, осяяний Фойбе, тебе в воді теплій богині
Вмили начисто й гаразд і сповили у білі пелюшки,
В тонке, нове полотно, й золотий обмотали повивач.
І не кормила його, злотосяйного, рідная мати,
Тільки Феміда йому з уст безсмертних своїх подавала
Нектар та божеський корм-амброзію; втішалась Латона,
Що луковладного, так могутнього вродила сина.
8. Юність Аполлона
Та коли, Фойбе, підріс ти, безсмертні вживаючи страви,
Не задержали тебе золоті пояси в твоїх рухах,
Ні пеленки з полотна, всі перев’язки геть попускали,
І до безсмертних тоді Фойб Аполлон ось що промовляє:
«Якби кіфара мені голосна та ще лук кривов’язий,
Людям я му віщувать безпохибную волю Зевеса».
Теє сказавши, пішов на широко простертую землю
Фойб, що волосся не стриг і далеко стріляв, і злякались
Всі несмертельні богині, а ввесь зацвів золотом Делос
І споважнів, бачачи те Зевеса й Латонине чадо,
З радості, що його бог обібрав на домівку для себе,
С«рцем його полюбив над усі острови й сухопуття,
Наче гора зацвіта, що покрилася зеленню лісу.
Сам же ти, далековлучний, володарю наш Аполлоне,
Іноді по верхів’ях крутобокого Кинта гуляєш,
Іноді по островах та поміж людьми бродячи ходиш,
Много у тебе храмів та гаїв при них густодеревих,
Всі шпилі милі тобі та круті верхи гір високих,
Ріки теж любі тобі, що з тих гір проливаються в море;
Але до Делоса, Фойбе, твоє надто хилиться серце,
Тут-бо тобі дають честь іяони у довгих хітонах
З дітьми своїми ураз та з шановними також жінками.
Ті почитають тебе танцем, співами й боєм кулачним,
Згадують ім’я твоє, виступаючи в грище рядами.
Дай, щоб безсмертні були й не старілись ніколи всі тії,
Хто прибува на той збір, як іяони сходяться разом,
Щоб було видно любов їх усіх і втішались би душі,
Бачачи статних мужів і вперезані гарно невісти,
Їхні доми та храми та великі у всіх їх достатки,
А обік них – яке чудо, що слава його не загине! –
Діви делійські твої, о Далекостріляючий, жриці.
Ті поперед усього Аполлонові гімни співають,
Потім Латону хвалять й Артеміду, любительку ловів,
Згадують пам’ять мужів стародавніх і женщин піснями
І величають людські покоління у співах солодких.
Всяких людей голоси, та забави, та розривки, й жарти
Вміють наслідувать; так і здається, що кождий направду
Так викрикає й вищить; така гарна в їх співанні вмілість.
9. Згадка про Гомера
Отже, ласкаві боги, Аполлоне та й ти, Артемідо,
Радуйтесь всі ви й мене у будущім віці спом’яніте,
Як із туземних людей хтось до вас на піднебні вершини
Буде піднятий, життя многотрудну пройшовши дорогу.
Дівственні божества, хто з-між земних співаків буде
Там наймиліший для вас і найліпше зуміє втішать вас?
Ви вже гаразд теє всі розсудили безпротиворічно:
Старець сліпий, що живе на скалистому Хіосі мирно,
Що й у будущих віках співаки його матимуть першим.
Ми ж вашу славу співать будемо по землі тій широкій,
Ходячи поміж людьми з многолюдного міста у друге,
Ті ж радо слухатимуть, бо слова ті на правді оперті.
Тим-то я возвеличу Аполлона, що з срібного лука
Здалека цілить, його краснокоса вродила Латона:
«Владарю, ти, що держиш славний Мілет, надморськеє місто,
Лікію та Майонію приємну, а сам найрадніше
В Делосі, морем облитім, свою міць велику являєш,
Всі полонини тобі, Фойбе, співами гучно лунають,
Чи то на суші, що кормить телят, чи то на островах.
Всі верховини тобі, знай, співають і кручі стрімкії,
Гори високі та ті, що до моря вливаються, ріки
І береги понад морем круті та морськії лимани».
Писано в днях 6 – 9 грудня 1914.
Примітки
Мати Латона – латинізована форма грецького імені Лето. Традиція вживати в перекладах із грецької римські імена і латинізовані форми грецьких імен іде від римської літератури. Така форма імен, як «Латона», має в перекладах на слов’янські мови певну перевагу перед формою «Лето», що залишається невідмінюваною.
…Сагайдак… слоновий… – Тут у розумінні «оздоблений, прикрашений слоновою кісткою».
…На Кінті-горі… – Сучасна форма назви гори – Кінтос, або Кінфос.
…Від Херсона… – неточність: грецьке «херсонде» означає «на суходіл». В оригіналі: «чорна хвиля надходить на суходіл разом із рвучкими вітрами».
Егіна, Евбоя, Фокая. – Форми цих і більшості дальших назв відповідають західноєвропейській перекладацькій традиції і ближчі до давньогрецького чигання. Відповідно прийняте в нас їх сучасне написання: Евбоя – Евбея; Фокая – Фокея. І далі: Корик – Корік; Мікала – Мікале; Коос – Кос; Реная – Ренея. Асклепій у міфології син Аполлона, а не Еола.
…Хребет гір Карпат… – неточність: в оригіналі ідеться про острів Карпатос у групі Додеканесу.
…Малолюдна скалиста Реная… – дослівно Овечий острів.
Фойб Аполлон – сучасна форма – Феб Аполлон.
Кой – сучасне – Кей, за грецькою міфологією один з титанів.
…Стрільця-воєводи… – В оригіналі «гекатос» – той, що здалека кидає стріли (епітет Аполлона).
Многоногі краки (від німецького «краке») – в оригіналі йдеться про восьминогів.
Гая, Гайя (давньогрецьке – Гая, сучасне – Гея) – богиня землі, або богиня Земля.
Уранос – бог неба, або бог Небо.
Діона (первісно – одне з імен Гери) – дочка Океана або Урана, в інших міфах це ім’я приписується іншим божествам.
Рея – одна з прадавніх богинь, сестра і дружина Кроноса, мати Зевса, що називалася також матір’ю богів.
Феміда – як і Рея, з покоління титанів, або передолімпійських богів, називається в оригіналі Іхнайською (Іхнейською) від назви якогось міста Іхни в Македонії чи від старої назви цієї країни, що нібито називалася також Іхная.
Ейлейтія – ім’я давньогрецької богині Ейлейтюя; сучасні форми неусталені: Ейлейтія (як у перекладі) або Іліфія.
…На Олімпу шпилів злотих хмарах… – Гірський масив Олімпу (грецьке – Олюмпос) має десять вершин, із них найвища в давніх греків називалася троном Зевса; сучасна назва – Мітікас.
Іяони – тобто іонійці.
…Що живе на скалистому Xіосі… – Острів Хіос біля малоазійського узбережжя серед інших міст і місцевостей вважався за місце народження і перебування Гомера.
…Лікію та Майонію… – йдеться про давні країни на південному заході Малої Азії. Останню з них точніше було б назвати Меонією.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 202 – 207.