7. Діоніс і розбійники

Переклад Івана Франка

Ще й Діоніса спімну, многославного сина Семели,

Як появився він на узбережжі безплодного моря

На невисокому розі в юнацькій подобі [цвітучій]

Літ молодих. Довкола [голови] нависали прегарні

Чорнії кучері; плащ пурпуровий на плечі широкі

Мав він накинений.

Враз корабель многовеслий явився

Серед розбурханих [хвиль] винобарвного моря, а в ньому

Морські розбійники, всі тірсеняни; плили вони скоро,

Гнала ж їх доля лиха. Як [на березі парубка] вздріли,

Один другому кивнув, і з судна в один дух поскакали,

Швидко зловили його і, на свій корабель посадивши,

Раді душею були. Здався він королівським їм сином,

Божим нащадком [якимсь] і тяжкими оковами хтіли

[Тут же] зв’язати його. Та не сила була їм зв’язати,

Бо відпадали від рук і від ніг кандали ті далеко,

Сам же, всміхаючися, він сидів [супокійно] й очима

Чорними [міряв їх, знай]. Се стерник [корабля] як побачив,

Зараз до товаришів загукав і сказав отсе слово:

«О нещасливі, мабуть, ізловили ви бога якогось

Сильного й в’яжете. Вже й корабель його знести не може.

Хто зна, се, може, Зевес або теж срібнолукий Аполлон,

А може, Посейдон, бо не до нас, смертельних, подібний,

А до [безсмертних] богів, що в Олімпі доми свої мають,

Але велю: полишім його зараз на березі чорнім,

І то негайно! І рук не вкладайте на нього, а то він

В своїм гніві наведе на нас вітер і лютую бурю».

Так мовив се, та його ватажок [розбійницький] словами

Острими вилаяв: «Ти, нещасливче, пильнуй лише вітру

Та корабельне вітрило напни, пусти в рух усі весла!

Сього ж мужі допильнують. Сподіюся, що до Єгипту

[З ним] запливем, чи до Кіпру, або до Гіпербореїв,

Чи куди інде, а він оповість нам нарешті про своїх

Другів, маєтки свої нам покаже й братів своїх, [все те

Заберемо й продамо], коли нам пощасливить фортуна».

Так кажучи, напинав [сам] мале та велике вітрило;

Вітер вітрило надув, заплескали у такт в воді весла.

Та почали тут нараз їм чудесні знаки появляться.

Перед усього вино по судна забрудненій палубі

Красне плисти почало й запахуще, а божеський запах

З нього пішов, і проняв жах усіх моряків при тім виді.

Зараз по тім на версі мачти виріс та заколисався

Корч винограду буйний, і звисали додолу премногі

Грозди, а чорний повій став звиваться по мачті від долу,

Цвіти пускаючи й [тут же] приносячи гарнії плоди.

На всіх чопах, де були весла вправлені, виросли вінці.

Бачачи теє, усі в кораблі стернику загукали,

Щоб допливав до землі, та той тут же на свойому місці

Львом став страшним і міцним і почав престрашенно ричати.

На середині судна тут медвідь появився косматий

З шалу ознаками й став, ревучи; на стерничому місці

Лев стояв, люто униз глядячи. [Всі розбійники] зараз

Збіглися взад корабля й ватажка свойого обступили,

Мов остовпіли, й на ум його мали надію єдину.

Раптом, зіскочивши, лев ватажка вхопив [у свої лапи],

Ті ж, аби смерті уйти прегіркої, тельмом усі в море

Скочили, де хто попав, і дельфінами всі поставали.

Над стерником же мав бог милосердя, його удержав він,

Щастя йому дарував і такеє сказав йому слово:

«Віри не трать, бравий мужу, бо милий ти мойому серцю.

Я Діоніс голосний, а була моя мати Семела,

Кадма дочка, що Зевес удостоїв своєї любові».

Радуйся, сину Семели з очима прекрасними! Годі

Не нагадати тебе, коли хто спів складає солодкий.

Писанод(ня) 9 марта 1915.

Примітки

Тірсеняни – грецька назва «тірсеняни», або «тірреняни», «тірренці» відповідає латинським назвам «етруски» і «туски».

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 258– 259.