27. Другий гімн до Артеміди

Переклад Івана Франка

Про Артеміду співаю ось золотолуку й бурхливу,

Діву шановну, що оленів б’є та любується в стрілах,

Рідну сестру Аполлона, що меч золотий усе носить.

В горах тінистих вона та по полонинах вітруватих

Ловами тішиться й свій золотий лук ураз напинає,

Стріли смертельні шлючи. Аж трусяться верхів’я високих

Гір і лунає внизу [все дрімуча], тіниста діброва

Від рику звірів страшних; аж здригається земна основа

Та многорибнеє море; вона ж, серце мавши хоробре,

Де не повернеться, скрізь різні роди звірів убиває.

А як потішить себе вітрогонка, що в стрілах любуєсь,

Їй розпогодиться ум, вона лук свій тугий розпускає

І в дім великий [свого] брата любого [пишно] ввіходить,

Фойба Аполлона, що поміщається в Дельфах багатих.

Там вона муз і харіт гарний хор [до співання] вправляє,

Там, свій розпущений лук [на кілочку] повісивши й стріли,

Пишно ступа, тіло все вбравши в легкі й оздобнії шати,

На чолі хору, і всі, випускаючи голос чарівний,

Спів починають [на честь] струнконогої мами Латони,

Що породила дітей, які поміж безсмертними [всіми]

Радами [мудрими] та поступками [своїми] найліпші.

Радуйтесь, діти Зевеса й прекрасноволосої [мами] Летони!

Я ж про вас [іще не раз] і у іншому співі згадаю.

Писано д(ня) 12 марта 1915.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 268–269.