Адрес з 18 березня 1848 р.
Іван Франко
Назад до основного тексту книги
Ось дослівний переклад того адреса:
«Найясніший пане! Від двох літ в королівстві Галичині не скликувано сойму. Позбавлені одинокого органу, через котрий би край свої зажалення і бажання перед троном в н[ашого] пана міг занести, чуються нижчепідписані властителі дібр і мешканці міста Львова, спонукані, а нинішніми обставинами принаглені, в інтересі добра крайового, в інтересі удержання порядку і правного розвивання поступу, відповідного до нинішніх часів, удатися до тебе, н[аш] пане, довір’ям для усунення причин недолі краю і вислухання справедливих, а нинішнім часом відповідних жадань.
Завсігди з довір’ям дожидали ми мудрих розпоряджень н[ашого] пана, між тим події послідніх часів грізною навалою на нас упали, а коли де потрібно окілько можна міцнішого розвинення сили народної, так се, без сумніву, в Галичині, де нещасливі події з р. 1846 стались джерелом так великого розділу між обивателями і підданими, що аж грозить цілковитим розряженням всіх вузлів суспільних.
Політичні процеси, несправедливі і неприродні запори, поставлені розвоєві і уживанню мови народної, народових обичаїв і свобідному виражуванню мислей, на нічім не основані і нічим не даючіся усправедливити переслідування, на котрі крайові люди суть наражені з боку урядників, перенятих зглядом них ненавистею, все те викликало взбурення умів, котрого якнайскорше усунення сталося невідложною потребою. Задля недостаточної на соймі репрезентації жителів краю, не можна пізнати правдивих потреб крайових. Існуюча процедура судова єсть одною з головних причин упадку кредиту і не дає ніякої поруки, що справедливість вимірюється безсторонньо. Надмірна опіка над громадами сільськими та ограничування міщан у всіх справах, дотикаючих міст, сталося головною завадою для піднесення міст. Цілковите занедбання шкіл людових і випливаюча відси темнота народу зробила можливими нещасні події 1846 року. Стани галицькі вже від многих літ просять, а досі безплідно, о регуляцію відносин підданських, а навіть о знесення всяких підданських повинностей; по цілковитім, насильнім розірванню в лютім 1846 р. вузла патріархального, що досі лучив властителя дібр з підданими, показується цілковите знесення всяких підданських повинностей і підданських відносин, як також унормування посілостей, необхідною конечностею.
Рівність горожанська і політична всіх жителів краю всяких віросповідань перед правом і у всіх горожанських відносинах єсть справедливим вимогом часу а сильним бажанням тих, котрі для неї жертви поносять. З радостею повітали ми великодушну постанову, котрою ти, н[аш] пане, повірив обивателям міста Відня удержання супокою і порядку і постановив комісію для наради над відповідними до нинішнього часу реформами. То наповнює нас надією, що зволиш, н[аш] пане вислухати виявлені тут бажання, котрі ми в слідуючих точках висказуємо:
1) Загварантування польської народності, а затим знесення всяких ограничень, стоячих на заваді її свобідному розвоєві, заведення польської мови в школах, в судах і в урядах політичних.
2) Віддільна адміністрація провінціальна.
3) Загальна політична амністія.
4) Ревізія конституції станової і репрезентація всіх верств жителів на соймі, котрий якнайшвидше має бути скликаний.
5) Знесення цензури а заведення прав репресійних (Sic! Певно, автори хотіли сказати «прасових»).
6) Загальне якнайспішніше уоруження міст в цілі удержання супокою і порядку, безпеченства осіб і власності.
7) Уділення устави муніципальної, основаної на якнайширшій підставі.
8) Загальне заведення шкіл для люду.
9) Публічне і усне судівництво з судами присяглих.
10) Цілковите знесення панщини і всіх підданських повинностей, з котрих галицькі властителі дібр своїм дотеперішнім підданим хотять дар учинити; так само цілковите знесення підданських відносин і сервітутів обопільних, існуючих досі між властителем та підданими і рівночасне урегулювання посілостей.
11) Цілковита рівність горожанська і політична перед правом всіх верств і віросповідань жителів.
12) Обсадження урядів людьми крайовими, тут зродженими, в Галичині, та виключення чужоземців.
13) Військо крайове має стояти в краю, мати народову інституцію і крайових офіцерів.
Нижче підписані, виражаючи ті гарячі бажання краю, ожидають від мудрості вашої ц. к. милості якнайспішнішого їх сповнення, бачачи в тім одиноке средство до запобіження небезпеченствам, котрими загрожений єсть супокій, порядок, життя і власність, і укріплення морального і матеріального добробиту краю. Львів, д[ня] 18 марта 1848».
Не хотячи переривати тексту нашого оповідання, ми подали сей документ – і подаватимем також другі – в примітках, і тут також позволимо собі придивитися йому критичним оком, щоб зрозуміти його дух і тенденцію.
Коли се правда, що говорить дописуватель в нижчецитованій брошурі Вурцбаха, що автором того адресу був Смолька, то ми маємо в нім цікавий документ до характеристики тої зміни чувств і поглядів, яку на колишніх революціонерах і демократах зробили криваві події 1846 року. Бо, приглянувшися ближче сьому адресові, ми переконаємось, що єсть він в своїх мотивах наскрізь ретроспективний, що властиво causa movens його аргументації єсть різня 1846 року. Бо і якже ж? Ті люди в Львові роблять шумні демонстрації, трохи не повстання, поліція не сміє показатись, ворога ніякого не видно, в Відні приречена конституція, а вони твердять, що «спокій, порядок, життя і власність суть загрожені».
Хто загрожує? Сього не кажуть, але кількаразові натяки на р. 1846 даються сього аж надто добре догадувати. Що при словах о «загроженні» автор адреса мав на гадці селян, уоружених в коси та ціпи (хоч і селяни в тім часі сиділи тихо, ба ні, тисячами мерли з голоду і заразних хвороб), се посвідчає нам і друга не менше цікава особливість того адреса – його шляхетсько-міщанський характер. Адрес єсть ніби «адресом народу галицького», а на ділі в нім говорять тільки «властителі дібр і мешканці Львова».
Вони домагаються «загального і якнайспішнішого уоруження міст» – очевидно, для оборони від можливого нападу селян, – а коли й згадують о тих селянах, то або при случаю різні 1846 р., або знов (точка 10) тоді, коли хотять їх для себе придобрити даруванням панщини, або допоминаючись уряду о закладання для них шкіл, щоби розсіяти темноту, котра 1846 р. так страшні принесла плоди, і котру вони самі через довгі часи коли не насаджали, то бодай преспокійно толерували. Вкінці дуже непідхлібне поняття дає нам автор адреса о своїй спосібності до логічного мислення, коли закидає урядові «zbytne opiekowanie się wiejskiemi gminami», а сейчас же о стрічку нижче жалується на занедбання шкіл людових. Видно, що не так надто дуже опікувався уряд громадами сільськими, коли не дбав о їх школи!
Як бачимо затим з тенденції сього адреса, рух галицький в 1848 році зараз від першої хвилі станув на хибній, узько партійній та класовій дорозі, не говорячи вже о тім, що в адресі, списанім на руській землі, нема ані найменшої згадки о мотуванні якихось русинів. Тою хибною дорогою, на шкоду цілому краєві, рух той пішов дальше, аж поки не дійшов до оконечної катастрофи д[ня] 29 і 30 вересня.