Вибори до сейму
Іван Франко
Місяць май приніс нові розрухи в Відні і патент д[ня] 9 мая, котрим поперед всього унормовано вибори до будущої конституючої ради державної в Відні. Конституанта австрійська після того патенту мала зібратися в Відні д[ня] 26 червня і складатися з 383 членів, без поділу на дві палати, як се первісно в конституції з д[ня] 25 цвітня було постановлено. З того числа на Галичину, Буковину і Краківське припадало 143 посли, – вибори однако ж розписані були тільки на 105.
Місяць май упливає в Галичині на агітаціях передвиборчих. Рада народова напружала всі свої сили, щоб переперти своїх кандидатів. В маю ще видано дуже гарно написану «Відозву до братів міщан, селян і жидів», в котрій толкується народові про важність предстоячих виборів і, поучає його, кого має вибирати.
[«Odezwa do braci mieszczan, sielan i izraeltinów». Позаяк «Відозва» та єсть нині, як вдається, рідкостею бібліографічною (бібліографія Естрайхера її не виказує), а сама собою становить документ дуже цікавий, то ж наводжу її в дослівнім перекладі. Відозва та, напевно, не вийшла з ради народової, – жаль дуже, що на ній не підписано ані автора, ані місця друку, ані дати. А звучить вона ось як: «Браття! Знаєте вже, що наш найясніший пан надав конституцію, то є право, що нам вільно радити о наших потребах, вибирати в тій цілі депутованих, а що ті депутовані в нашім імені скажуть, то буде правом, котре найясніший наш монарха потвердить. І ви, браття, маєте тепер вибирати депутованих, бо патент конституції мовить, що хто має 24 літа, не єсть в ніякім ганьблячім слідстві кримінальнім або політичнім, не був за ніяке злочинство засуджений, хто, крім того, шість місяців в тім місці мешкає, де його візвання до вибору пленіпотентів застане, той має право вибирати виборців і депутованих»].
А перед самими виборами в послідніх днях мая видала рада народова інструкцію для всіх рад окружних слідуючого змісту:
«1) Розвивати якнайбільшу діяльність в тій цілі, щоби з наближаючихся виборів на послів до сойму віденського як на виборців, так остаточно і на депутованих або послів тільки такі люди були вибрані, котрих не зап’ятнана минувшість, теперішнє публічне поважання, образования розуму і цілий характер можуть дати поруку, що для добра вітчини нашої в нашім дусі сильно ділати будуть.
2) Всякі особисті непорозуміння треба відложити набік і підпирати тільки найгідніших.
3) Ділати треба особисто кождому членові, в разі потреби кождий може собі вибрати одного або й кількох заступників, за котрих особисто відповідає.
4) Ділання виборчі мають бути ведені з всякою до так святої цілі потрібною правотою і оглядностею.
5) Ділання ті мають бути легальні.
6) Як скоро в вашім окрузі виборці будуть вибрані, повинна рада окружна сейчас донести раді народовій результат і поіменний спис вибраних виборців.
7) Рада окружна повинна уважати на кождий крок противного і неприязного нам сторонництва, знівечити його окілько можна, а коли б при виборах допустилося важніших надужить, сейчас о тім повідомити раду народову.
8) Доносіть спеціально, котра громада вибере на виборця свого дідича, бо де подібне існує довір’я, там не трудно буде перевести вибори по нашій мислі; однако ж не вадить, коли виборцями будуть люди різних верств суспільних, щоб тільки результат – посол – добрий вийшов.
10) Інструкція та має бути секретна і служити до ужитку тільки членів ради окружної».
Ми найшли її між паперами Івана Федоровича, до котрого нам тепер пора повернути.
Що наш герой від самого початку досить критично задивлювався на цілий рух 1848 року, а особливо на той рух, який ширила рада народова з своїми філіями по повітах, доказом сього єсть, що він, хоч завізваний і вибраний в члени тернопільської ради, майже ніякого уділу не брав в її нарадах та спорах. В його дневниках з того часу, щоправда, дуже уривкових, ми не стрічаємо ані одного сліду, що він занимався тернопільською радою народовою. Там верховодили інші люди, поперед всього К. Грохольський. котрий усильно старався о посольський мандат і для того дбав, щоб рада якнайбільше «документів» випускала в світ з його підписом.
Між кореспонденцією Івана Федоровича находимо один лист Грохольського з того часу, в котрім оповіщає, що вибори виборців ідуть добре і просить о деякі інформації. Було се в червні. Цілий той і слідуючий місяць був в Галичині порою виборчої боротьби головно по селах. Що Федорович в тім часі не дармував, але пильно студіював зміняючіся бурливо обставини політичні, се доказують нам його случайні замітки в дневниках. І так, д[ня] 4 мая нотує він:
«Бог держить суд на Європою, – часи дуже серйозні. Я як малий атом цілості мушу поділяти долю цілості, але дух мій свідомий своєї сили. Я буду слідити закони його буття, вічні закони природи, а коли бог пошле мені ласку – статися гідним якого покликання, коли вибере мя своїм орудієм, тоді – але аж тоді буду ділати».
Гадка, що в тих бурливих часах прийде черга і на нього, прийдеться йому виступити на ширше видовище, не покидає його і додає йому певності і такту. Д[ня] 29 липня замічає він по-французьки: ."> «Ton jour viendra! Il sera dur, mais glorieux. A bon!»
В другій половині червня Іван Федорович знов поїхав до Львова, щоб докладно самому приглянутись життю і політиці столиці. Про ту подорож ми не маємо ніяких ближчих відомостей, знаємо тільки, що по недовгім часі Іван Федорович повернув до Грималова, а швидко опісля приїхав туди з родиною і п. Антим Никорович, котрий забавив там аж до 1 серпня, по чім виїхав знов до Львова до своєї служби при гвардії народовій.
В перших днях серпня відбулися вибори з міст. Відпроводжуючи Никоровича до Тернополя, Федорович вступив на передвиборче зібрання, щоб прислухатися бесідам кандидатським. Якраз говорив Грохольський. Федорович, чуючи в його бесіді багато неладностей, виступив з спростуваннями і сказав перший раз публічну мову, котра випала блискуча і збудила загальний ентузіазм. Члени ради окружної, а особливо тернопільські жиди, почали налягати на нього, щоб кандидував о мандат посольський з міста Тернополя. Не надумуючися довго, Федорович вволив їх волю і удався до божниці, де виголосив другу мову до жидів, здається, о правнім положенні жидів і о конечних при конституційній управі змінах в тім положенні. З деяких натяків в дневниках можемо вносити, що та кандидатська мова мала ту саму основу, що пізніша парламентарна мова з д[ня] 5 жовтня, котру наведемо дослівно в слідуючім розділі. Обі ті мови дали тернопільським горожанам в Федоровичі пізнати знатного бесідника, чоловіка мислячого і політично образованого, і дня 3 серпня 1848 р. зістав він майже одноголосно вибраний послом до конституанти австрійської з города Тернополя.
А тепер на закінчення сього розділу скажемо ще кілька слів о результаті виборів в прочій Галичині і Буковині. Як сказано було вище, замісто 143 розписано було в наших краях лиш 105 виборів. До Відня прибуло їх лиш 100 [Гл. Sitzordnuug im Reichstagssaale sämmtlicher Herren Abgeortneten um ersten constituirenden Reichstage in Wien mit genauner Angabe ihres acaranters und Wahlbereiches]. В тім числі було дідичів 26, державців 2, юристів і адвокатів 7, єпископи 2 (Вержхлейський і Яхимович), попів латинських 6, попів руських 4, два жиди, п’ять міщан, 4 доктори медицини, 2 вчителі (одинокий вибраний проф. гімназіальний був русин Прокопчиць), 2 урядники камеральні, і 37 хлопів, і бувший губернатор галицький Стадіон. Позаяк хлопи-мазури і в Відні стояли загалом против панів, то цілу галицьку делегацію можна було поділити на дві великі партії: русько-хлопсько-урядову, котра числила звичайно 46, а в разі приступлення латинських попів 52 члени, і польсько-шляхетсько патріотичну, в котру входила решта послів.
Як бачимо з тих чисел, агітація ради народової не дуже блискучі принесла плоди, не здужала запевнити патріотично-революційній партії числові переваги в делегації галицькій. Причиною того була – сильно в ту пору розвинена агітація руська під проводом головно Яхимовича і Шашкевича, а також і немалий вплив уряду при виборах, котрими ще перед своїм від’їздом до Інсбрука д[ня] 2 червня схоронився був під той час цісар, не чуючись у Відні досить безпечним. Очевидна річ, що по тих виборах з сіл, так дуже незгідних з бажаннями партії ради народової, ціла та партія піднесла страшенний крик, котрий могучою, хоч зовсім нешкідливою луною загомонів також на перших засіданнях віденського сойму при верифікаціях виборів посольських. Але діло тих виборів, хоч і як цікаве саме по собі, далеко єсть від нашого предмета, тож ми й заниматись ним не будемо.
Та й ще одно. Хоч русини в тім соймі віденськім мали так значне число своїх і прихильних їм польських послів-мужиків, то все-таки вони яко народ дуже мало що скористали з того сойму і в не дуже кориснім світлі показалися перед іншими народами Австрії, не маючи ані ясного поняття о парламентаризмі, ані ясної думки о тім, чого хотіли і куди йти. Та се оп’ять-таки не сюди належаче діло.
Примітки
Грохольський Казимир (Казимир) (1815 – 1888) – австрійський політичний діяч, один із лідерів партії федералістів, обстоював самоуправління Галичини.