Статут гвардії народової з 8 квітня 1848 р.
Іван Франко
Назад до основного тексту книги
Статут для організування гвардій народових в цісарстві Австрійськім виданий зістав в Відні д[ня] 8 цвітня. Після того статуту (§ 1) «гвардія народова має бути: защитою конституційного монарха, ослоною конституції і законів, підпорою удержання спокою і порядку внутрі, поборницею непідлеглості і цілості держави, т. є. відпором всякого ворожого нападу навні». До чинної служби в гвардії обов’язані були всі горожани від 19 – 50 літ віку, крім челядників, ремісничих, слуг і зарібників (§ 2).
Гвардія мала підлягати властям цивільним, а остаточно міністрові справ внутрішніх (§ 7), і тимчасово мала бути запроваджувана тільки по містах, містечках і селах, маючих більше як 1 000 жителів (§ 9). В кождій такій осаді власть окружна іменувала коменданта гвардії і раду адміністраційну, що мала заниматись уорганізуванням гвардії. Головою тої ради був комендант місцевої гвардії; засідали в ній: один урядник адміністраційний і найменше 5, а найбільше 11 членів гвардії, самою ж гвардією вибраних (§ 10).
Кошти удержання і уоруження гвардій, окілько їх не могли поносити самі гвардисти, спадали на місцеву громаду (§ 12). Гвардія мала сповнювати двояку: звичайну і надзвичайну службу. Звичайна служба в границях дотичної громади, котру гвардія мала сповняти або сама, або спільно з військом рядовим і міліцією оборони крайової, обнімала всі ті галузі служби, які потрібні були б до удержання пануючого або до привернення забуреного супокою і порядку в обрубі тої громади (§ 32 і § 33).
Надзвичайна служба гвардії народової поза обрубом громади могла мати місце в двох случаях: а) коли сторожа безпеченства, військо рядове або міліція оборони крайової не були б достаточні до конвоювання транспортів рядових або в’язнів кримінальних з одного міста до другого, і б) коли б сусіднім громадам, в котрих супокій публічний зістав або загрожений, або справді забурений, треба було дати поміч (§ 36). До тої надзвичайної служби покликує гвардію в обрубі округа тільки староста окружний, а в обрубі краю тільки губернатор; лиш в разах наглої потреби може бурмистр або начальник політичний загроженої громади покликати бурмистрів або начальників політичних громад сусідніх до помочі з гвардією, що, однако ж, мусить бути рівночасно оповіщене й старості окружному (§ 38).
Надзвичайна служба гвардії поза обрубом громади не повинна виносити більше як 8 день, коли поклик вийшов від старости, бурмистра або начальника політичного, а не більше як 14 день, коли поклик вийшов від губернатора. Тільки в надзвичайних разах служба та може бути продовжена до summum 20 день (§ 40). Коли гвардія в надзвичайній службі пробуде поза обрубом своєї громади довше як 24 години, дістає лєнунк, харчі і підводи так само, як військо (§ 41). Коли б гвардія народова замість служби окружної хотіла заниматись нарадами або відмовила послуху власті, то губернатор може її тимчасово розв’язати за затвердженням міністра справ внутрішніх. Цілковито розв’язати її може тільки сам цісар (§ 66).
Статут той опублікований зістав в Галичині окружником губерніальним з д[ня] 16 цвітня, ч. 33 103. В тім окружнику Стадіон узнав потрібним зробити деякі важні додатки до статуту. І так на самім вступі підносить він, що «гвардія народова, одна з найсильніших підпор устрою конституційного, може тільки уставою, ухваленою на Державній раді, одержати остаточну організацію», а теперішнє урядження єсть, значиться, тимчасове. Дальше зміняє губернатор § 10 міністерського статуту в слідуючий спосіб:
«Коміт[ети] до організування гвардій в кождій місцевості складати мають: а) в містах циркульових староста циркульовий або його заступник, магістрат міський, шість членів виділу міського, котрих сам виділ на те вибере і призначений туди офіцер; б) в інших містах: комісар урядовий з окружного уряду на те визначений, магістрат і шість членів виділу міського; в) по селах: комісар урядовий, дідич або його заступник, війт, два радні і депутовані громадські, а в недостачі їх найбільше 4 господарі, громадою на те вибрані».
Як бачимо, зміни особливо щодо складу комітетів організаційних були дуже важні; в комітетах галицьких дійсно «народового» не осталось майже нічого, крім дідича, котрий мав один голос, – все проче були або прямо урядники, або люди, на котрих прихильність уряд міг числити. Але й того ще не досить було губернаторові, наполоханому шляхетсько-польським рухом. В слідуючім уступі свого окружника приписує він, що коли би в комітетах сільських та містечкових зайшла суперечка, чи кого приняти до гвардії або ні, в такім разі рішає староста окружний. Значиться, досить було комісарові опертися приняттю до гвардії, наприклад, дідича, його економа або якого іншого енергічного патріота, то вже тим самим признаття його виходило з компетенції комітету, а підпадало рішенню старости. Як бачимо, уряд робив що міг, щоб цілу справу звести на просту комедію.