3. Лихі реформи Люція

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

Се оглядаючи, плебеї

Не знали бідоньки своєї

І тішилися, мов телята:

«Слушна патриціям відплата!»

Вони, нещаснії, не знали,

Які самих їх злидні ждали

І що тиранство б’є одного,

Щоб потім не щадить нікого.

Прийшла й на них невдовзі криска.

Тиран, мов їддю в злості приска,

Всі Туллієві зніс закони,

Що для плебеїв охорони

Король той видав, щоб вельможі

Не були на п’явок похожі,

Людей щоб лихвою не ссали,

В рабство за довг не продавали.

Навіть ті таблиці спіжеві,

Де ті закони королеві

Були записані, забрати

Велів з торгу й порозбивати.

Потім зніс податок подохідний,

Що йому здавсь пам’яті не гідний;

А у злобі своїй невимовній

Відновив давніший поголовний.

Коли треба королю давати,

Давай бідний стільки, що й багатий!

Отся новість від першого разу

Напустила на плебеїв сказу:

Як на перший збір прийшло ставати,

Мусив кождий десять драхм давати.

Усі збори селянські та світські,

Куріяльні чи хоч лиш сусідські

По містах і селах всього краю,

Навіть для духовного звичаю

Богослужень, жертв та ігор спільних

Зборонила власть людей свавільних,

Щоб, зібравшись там, люд посполитий

Не задумав державу звалити,

Було також серед люду того

Підслухачів, підглядачів много,

Що, наймлені чи з власної волї,

Тішачись довір’ям в певнім колі,

На тирана, знай, виговоряли,

Та за те тирану повторяли,

Що хто смів сказати проти нього;

Відси на людей спадало много

Кар, і лиха, й напастей нежданих

На радість і зиск людей поганих.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с.64 –66 .