11. Санчо Панса

Іван Франко

Дві неділі так минуло.

Дон-Кіхот держався тихо,

З панотцем часом балакав

Та щодня в село ходив.

Був в селі мужик порядний,

Не багатий і не вбогий

Та й і розумом не крепкий,

Але чесний хлоп з кістьми.

Називався Санчо Панса.

От його наш славний лицар

Угледів собі на чуру

І принявся підмовлять.

«Їдь зо мною, Санчо Панса,

На лицарськії пригоди!

Швидко слава імен наших

По всім світі прогримить!»

«Пане, що мені по славі?

Я гриміти так не хочу.

В мене, пане, жінка й діти,

А маєток мій скупий».

«Брате Санчо, не турбуйся!

Не саму худую славу

Я здобуду! Чи ж не знаєш,

Що, крім слави, ще нас жде?

Адже ж в першій битві, Санчо,

Царство я здобути можу,

Взяти скарби незліченні –

Так всім лицарям було.

А як царство я здобуду,

То не будь я лицар, Санчо,

Як тобі не дам півцарства!

Будеш, брате, королем!»

Санчо в голову пошкрьобавсь.

«Королем я міг би бути,

Та моя Варвара, пане,

В королеви не годиться!

Де вже їй до королеви!

Ще там на яку графиню,

Може б, від біди здалася,

Та на королеву – ні».

«Ну, так слухай, брате Санчо!

Як здобуду сильне царство,

Дам тобі островець гарний,

Щоб ти в ньому володів.

Губернатором, мій друже,

На великому острові

Я зроблю тебе. Ну, як же,

Хочеш їхати зо мною?»

«Губернатором острова

Я згоджаюсь бути, пане.

Будь він і який великий,

Я вже зроблю в ньому лад!»

Отаку зробивши згоду,

Лицар і славетний чура

Тайком почали збираться

На діла лицарські в путь.

Дон-Кіхот, що міг, попродав,

Де лиш міг, дрібних позичив,

Справив щит, полатав шолом.

Спис новий десь роздобув.

Санчо взяв осла з собою –

Звавсь Сірко і був правдива

Перла у ослячім роді –

Та й барильця не забув.

Через плечі добру торбу

Перевісив, в неї шмаття

Свого й панського наклавши

До дороги був готов.

І от раз у темну нічку

Змовились оба, жіноцтву

Не сказавши ані слова,

Та й чкурнули в божу путь.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 4, с. 206 – 208.