8. Дон Кіхот боронить підпаска

Іван Франко

Хто се, хто се до схід сонця

По дорозі, по безлюдній

Так жене, мов оглашенний?

Га, се славний Дон-Кіхот.

Гордість грудь йому розперла:

Він вступив в закон лицарський,

А тепер летить додому

Грошей взять і сорочок.

«Ще конечно чури треба!

Може би сусід мій Санчо

Хтів поїхать»,– думав лицар.

Втім «Ай-ай! Ай-ай!» – почув.

Крик плачливий і болющий

Доходив з ліска праворуч.

«Га, невинність там мордують!» –

Муркнув лицар Дон-Кіхот.

Зараз гатьта взяв коняку

Та й в лісок на крик поїхав.

Недалеко й їхать мусив.

Швидко ось що він уздрів:

Хлоп сорочку зняв з хлопчини,

Прив’язав його до бука

Та й ременем б’є по плечах,

Аж довкола ляск іде.

Б’є та й все приповідає:

«А пильнуй худоби, драбе!»

Хлопець – добрий вже підпасич –

Лебедить: «Ой-ой, пустіть!»

Як побачив се наш лицар,

Крикнув грізно: «Га, тиране!

Ось ти як невинність мучиш!

Боронись, бо смерть твоя!»

Хлоп, уздрівши над собою

Дивовижнеє страшило

На коні, в залізних бляхах,

Думав: «Смерть моя прийшла!»

І тривожно відмовляє:

«Пане, се не є невинність,

Се Андрійко, мій підпасич,

Пренедбалий та пустий.

Що вже я його благаю

«Ей, пильнуй худоби, сину.

Щоб вовки її не рвали

Або в шкоду щоб не йшла!»

Та куди тобі! Щоднини

Все одна бракує штука.

Шкоди наробив без міри –

Мушу розуму повчить».

«Пане, – крикнув битий хлопець, –

Мій господар скупиндряга,

Б’є мене, щоб я від нього

Втік зі служби пред часом,

Щоб мені не заплатити». –

«Брешеш, драбе!» – хлоп озвався.

«Сам ти драб і сам ти брешеш! –

Гримнув грізно Дон-Кіхот. –

Зараз відв’яжи хлопчину!»

Хлоп покірливо послухав.

«Зараз заплати біднятку

Все, що винен ти йому!»

«Пане, я не маю грошей

Тут у лісі. Най Андрійко

Перейде до мого дому,

Я віддам йому, що слід».

«Пане, – злебедів Андрійко, –

В дім його я не покажусь,

Там мене він обезвічить!

Се без серця чоловік!»

«Ні, небоже, не посміє

Він піднять на тебе руку,

Я вже зроблю так, що смирно

Все тобі він заплатить.

Слухай, ти, тиране лютий!

Присягни ось тут на меч мій,

Що даси йому всю плату!» –

«Присягаю», – рік мужик.

«Ну, гляди ж, а як присяги

Не додержиш, то страшенна.

Не мине тебе відплата

Із лицарської руки!

Бо тоді зо мною справа.

А ти знаєш, хто я? Славний

Лицар Дон-Кіхот з Ламанчі,

На все злеє божий бич!»

Се сказавши, лицар гордо

Обернувсь на Росінанті

Та й шлап-шлап поїхав з лісу.

Хлоп глядів, аж він іщез.

А тоді сказав до хлопця:

«Ну, ходи сюди, Андрійку!

Ну, ходи сюди, небоже,

Най тобі свій довг сплачу!

Вхопив хлопчика за руку,

Прив’язав його до дуба,

Як почне ременем прати –

Ледве в тілі дух лишив.

«Ось тобі твоя заплата!

А тепер іди, небоже,

Того лицаря шукати,

Щоб тобі сей біль злизав!»

І пішов мужик, а хлопець,

З болю стогнучи, зібрався

В путь, щоб лицаря шукати,

Що мав біль його помстить.

Так-то наш преславний лицар

Боронив святу невинність.

Так поборював неправду,

Людську кривду направляв!

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 4, с. 195 – 198.