6. Дон Кіхот і коршмар
Іван Франко
Так «прип’явши душу к тілу».
Встав наш лицар покріплений,
Коршмаря узяв за руку
І до стайні з ним пішов.
Там нараз беркиць у мерву,
Перед коршмарем прикляк,
Ще й низенько поклонився
І йому ось так сказав:
«Славний пане каштеляне!
Тут клячатиму й не встану,
Поки згодитесь мені
Те зробить, чого попрошу!»
Спудився коршмар, та був він
Хитрий і бувалий в світі,
Та й доміркувався зараз,
Що у лицаря, мабуть,
В голові нема всіх дома.
«Встаньте, лицарю! – промовив. –
Що лиш треба вам, усе те
Я вчинить для вас готов».
«Бачите, – сказав наш лицар, –
Власна воля й обов’язок
Звуть мене у світ широкий
На пригоди й боротьбу.
Блудним лицарем зробиться
Я задумав, поражати
Всю нечисту, вражу силу
І невинність боронить.
Та біда, що я ще досі
Не принятий в стан лицарський, –
Так ви завтра, ясний пане,
В лицарі мене побийте!
По лицарському звичаю
Я сю ніч продержу варту:
В вашій замковій каплиці
Буду зброї пильнувать.
Завтра ж рано, милость ваша,
Звольте законні удари
Дать мені й благословити
На той славний шлях мене!»
«Ну, – коршмар подумав, – буде
Нам на сюю ніч забава!»
Та на голос рік поважно:
«Лицарю, най буде й так!
Думку вашу похваляю.
Сам я замолоду також
В світ ходив пригод шукати
І келішками дзвонить.
Жаль лише, що в моїм замку
Поки що нема каплиці,
Але можна й край криниці
Зброї вам допильнувать.
А тепер скажіть, мій пане,
Маєте ви дещо грошей?» –
«Ані дудка! – мовив лицар.
В жадних книгах я ніде
Не читав, аби лицарство
Мало хоч би гріш при собі».
«Ну, се помилка, мій пане,
Відказав йому коршмар.
Може, в книгах там про сеє
Не писали, та се певно,
Що блукаюче лицарство
В світ не гналось без дрібних.
Певно й те, що не пускалось
І без чистої сорочки, –
Як не лицар сам, то чура
Мав при собі все, що слід.
І бальзам на рани також
Мусили при собі мати,
Бо у битвах, у пустинях
Де цирулика візьмеш?
Все те, лицарю мій любий,
Мусите ви роздобути;
А тепер здіймайте зброю
І до рана стережіть!»
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 4, с. 189 – 191.