Пролог
Іван Франко
Іспанія! Іспанія!
Мов у казочнім сні,
Той земний рай, чудовий край
Ввижається мені.
Яркеє сонце сипле жар
Тепла і красоти,
Зима на горах там сидить,
Не сміє вниз зійти.
Вічнозеленії ліси
Розкішно шепчуть, знай,
І ріки срібнії шумлять
І поять спраглий край
Один лиш серед блисків тих
І гір, лісів і рік,
Посеред раю земного
Бідує чоловік.
Хоч не зверху, то в серці ще
Він носить, в голові
Тиранства і пониження
Кайдани вікові.
Тепер він звільна двигаєсь
На новий світлий шлях,
Та давні рани ще болять,
Не вигас давній жах.
Іспанія! Іспанія!
При слові тім у нас
Не нинішній явиться край
І не вчорашній час.
А та величная доба,
Коли півмісяць впав,
Скінчилась вікова борба,
Іспанець паном став;
Коли в одно сполучений
Народ народом вчувсь,
І з запалом побідника
До діл, наук метнувсь;
Коли то Хрістоваль Колон
Іспанські кораблі
В щасливую годину вів
До нової землі;
Коли з Італії прийшло
Відродження наук,
І з ним до лету й творчості
Відродивсь людський дух;
Коли лицарство не було
Суспільним тягаром,
Владало з рівним хистом ще
І шпадою й пером;
Коли й мужик іспанський ще,
Немов удільний князь,
На батьківській землі сидів
І чув з народом зв’язь;
Коли ще ум його живий
У морок не зблудив,
І Санчо Панса бік о бік
Із Педром Креспом жив,
[Санчо Панса – один із героїв повісті про Дон-Кіхота. Педро Креспо – герой славної драми Кальдерона «Війт Заламейський», переробленої мною також на нашу мову і кілька разів виставлюваної на сцені. – Прим. І.Ф.]
Латинська книга сумирно
З арабською жила,
І пісня милозвучная
По краю всім плила.
В той час турнірів, і пригод,
І романтичних трель
Родивсь і жив в Іспанії
Сервантес Мігуель.
Убогий хоч шляхетський рід
Привів його на світ;
Немного радощів в житті
Зазнав він – много бід.
Наука, школа і пісень
Солодких вчасний дар –
І тут же служби панської
Невитерпний тягар…
Тягар той на вояцький стан
Він швидко проміняв,
Австрійський славний дон Жуан
Йому сей шлях вказав.
Як при Лепанті став з хрестом
Півмісяць на дуель,
То славно бився в бою тім
Сервантес Мігуель.
Хоч хорий – станув у рядах
І не подався взад;
Хоч ліву руку стратив сам,
Та ціло вийшов брат.
Каліка-вояк, він вертав
У рідний край назад,
Та на судно його напав
Із Туніса пірат.
П’ять літ в тяжкій неволі був,
В кайданах протомивсь,
Та хоч грозила смерть не раз,
З поганцем не миривсь.
«Один каліка той, – казав
Поганий пан його, –
Грізніший він для Туніса,
Аніж іспанців сто».
А як свободи день настав,
Він в рідний край верта,
Воює шпадою й пером
В тяжкій борбі життя.
Вояк, письменник… Тут любов
Всміхається йому, –
І тут же за чужу вину
Він попада в тюрму.
В сільці Ламанчі Туніс він
Мав серед вітчини,
Там славу й честь Іспанії
Топтали барани.
Отам в тюрмі в його умі
Дитя те почалось,
Що на весь світ, у всі віки
Соколом понеслось.
Отам невиплатний довжник,
Каліка і старець,
Неоціненним жемчугом
Світ збагатив увесь.
Хоч вийшов він на волю знов
І честь свою обмив,
Та все ж у бідності тяжкій
Літа свої скінчив.
Самотній, без приятеля,
Посеред ворогів
До смерті він з неправдою
Борбу завзяту вів,
І в Дон-Кіхоті свій портрет
Духовий нам списав,
Безумця благородного
Нам образ завіщав.
Без боязні, без огляду
На біль, інтерес свій,
За славу, за невинність він
Іде в нерівний бій.
Він – аж до старості дитя –
Прямує на провал,
Побитий, та невигаслий,
Несе свій ідеал.
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 4, с. 171 – 175.