5. Кая прозивають Коріоланом

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

На другий день вранці-рано

Усе військо вже зібрано,

Постум довго промовляв,

Підніс війська славу й добрість,

Але Марція хоробрість

Наді всіма вихваляв.

За його діла геройські

У двох битвах при всім войську

Голову його вінчав

Він двома нараз вінцями,

А що битву з молодцями

Він скінчив, а сам зачав,

Коня свого бойового

І прикрас на ньому много

Дарував йому для чести,

Та ще й золота важкого

Дарував йому так много,

Скільки зможе сам донести.

Дав йому теж до вибору

Десять бранців із табору, –

Котрих хоче, хай візьме,

А здобичі та худоби,

Що йому лиш до вподоби,

Хай від війська в дар прийме.

Галас знявся тут великий,

Радісні були се крики

Війська, що почуло вмить,

Що героя має в собі

І що в Марція особі

Слава й їх опроменить.

Марцій встав, хоч ще недужий,

Всім подякував він дуже,

Війську й консулу за честь

Та за дари, й при тім додав,

Що ніколи їх не жадав,

Лакомий на них не єсть.

З дарів лиш коня приймає,

Бо се честі не уймає,

Золота ж не хоче брать,

З бранців просить лиш одного,

Гостя свого колишнього,

Щоб йому свободу дать.

Вояки, що вже й без того

Бачили в нім вождя свого,

Що їх в бої поведе

До побід нових та слави,

До розширення держави,

А не знавши, що їх жде,

Ще більш його подивляли,

Як з промови зміркували,

Що багатств не просить він,

А те щастя незвичайне,

Всім їм явне та негайне,

Отак скромно зносить він.

Від дня того пам’ятного

Приліпилося до нього

Прозвище Коріолан;

Його пам’ять вічна буде,

Щоб усі те знали люде:

Щастю свому жаден пан.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 415 – 416.