Феціали (мироскази) [кін. 8 ст. до р. Х.]
Діонісій Галікарнаський
Переклад Івана Франка
1
Між жерцями, що заводив Нума,
Були вибрані теж не без ума
Мироскази, або феціалі;
Про яких ось що розкажу далі.
Се були мужі з найліпших родів,
Так сказати, свічники народів;
Ті, як раз жерцями поставали,
То вже свого місця не теряли.
Діл у них було всіляких много,
Але найважнішим із усього
І труднішим від всякої річи –
Неправедній війні запобічи.
Чи римляни у війну вступали,
Чи союзні яку кривду мали,
Чи хто з посторонніх намагався,
З римлянами воювати брався, –
Вони перші посольства приймали
Чи від себе перші виряджали,
Спір старались вирівнять словами:
«Аби кривди не було між вами».
Коли ж хто відмовив жадань правих,
Ставав винним боїв тих кровавих,
Що опісля мали наступити,
Коли мусять потвердити.
Як союзним сталась кривда з Риму
І вони її жадали стриму,
То ті мужі мали розслідити,
Хто й як міг союз надвередити.
Коли ж був у Римі винуватий,
Що їх скарги мусив оправдати,
То вони його у руки брали,
Скривдженим для кари віддавали.
Коли хто послів посмів зневажить,
Чи права союзні злегковажить,
Чи прийшлося мир десь заключати,
Чи незаконний уневажняти,
Навіть про войовників обузи
Що ламали присяги й союзи,
Вони мали суд свій видавати,
Аби загал з вини обмивати.
2
Про вістунську повинність і справу,
Коли якусь сусідню державу
Треба завізвати до порядку,
Ось яку подати можу згадку.
Коли з боку їх була зневага,
Легкомисна на війну відвага,
Треба ж було зважить справедливо,
Який засів, яке буде жниво.
Один з феціалів, що собрати
Його зволять на таке обрати,
Надягає жрецьку гардеробу,
Та святі ознаки, та оздобу,
Аби зразу всі його пізнали,
І йде в город тих, що зневажали,
На границі він зупиняється
І Юпітрові покланяється,
Всіх богів поіменно взиває
Посвідчити, що місію має
В обороні Риму тутка стати,
За зневагу зажадать відплати.
По тім присяга, хоч би й нікого
Не було при тім, що йде у місто,
Котре злого наробило много,
Йому слово правди оповісти.
Додає прокляття найстрашніше
На свій Рим і на себе самого,
Коли коч лиш тінь брехні допустить
До оскарження свого грізного.
Потім входить внутр границь країни
І кого лиш першого зустріне –
Міщанина або селянина,
Сповіща його, яка причина
Його в місто се веде, взиває
Його в свідки й ті самі прокляттю
Перед ним дослівно повторяє
І до міста далі поспішає.
А як дійде до міської брами,
Знов такими самими словами
Сповіщає сторожа міського,
Хто приходить, відки й задля чого.
Відси йде аж на міськую площу.
Тут стає й велить всю власть зібрати,
Їй передає все слово в слово
Те, з чим мусив перед нею стати.
Повторяє без гніву й завзяття
Ті самі погрози та прокляття
І запитує високі власти,
Чи се хочуть на вагу покласти?
Коли власті згодяться відразу
Й віддадуть йому всіх винуватих,
То здіймає з міста він образу,
Признає в них приязню обнятих.
Як часу до намислу жадають,
То дає їм десять день відразу;
Знов вертає й знов їм може дати
Час розмислить до третього разу.
А як тридцять днів перечекає,
Й не дасть місто ні винних, ні сплати,
Він богів на свідків покликає
Підземелля й небесной палати.
І відходить без гніву й досади
З тим лише, що при свобідній хвили
Римський люд і компетентні сили
Візьмуть сеє діло на наради.
Тоді сходяться всі феціалі
І складають звіт перед сенатом,
Що зробили по законам божим, –
Не їх діло, що робити далі.
Як сенат захоче голос дати
За війну, напевно може знати,
Що по справедливості й по бозі
Ніщо йому не стане в дорозі.
А як схоче з того щось уняти
І на діло глянуть лагідніше,
То народ ані сенат не має
Сили й права війну починати.
Написано в днях 21 – 22 вересня 1915 р. на основі Діонісія Галікарнаського (кн. II, розд. 72). Аналогічне оповідання про феціалів із старинними формулами з часів Анка Марція та його війн із латинами в Лівія (Ab urbe condita, lib. I, cap. 32), відки довідуємося, що та інституція не була видумкою Нуми, а була перейнята ab antiqua gente Aequiculis, quod nunc feciales habent.
Примітки
Автограф № 431, с. 73 – 74.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 6, с. 465 – 468.