Збудовання Білгорода (Довгої Альби)
Діонісій Галікарнаський
Переклад Івана Франка
Тридцять три роки стояло Лавініум
Там, де Еней збудував;
Син його Асканій, що після Енея
Тридцять один рік панував,
Переніс те місто у іншу місцевість,
Яку Альба Лонга назвав,
І вивіз з Лавініум люд весь з собою,
А з інших латин приймав всіх, хто без бою
Сумирно з ним жити бажав.
А що поселенців прийшло враз багато
И заможні міщани були,
То зразу домів кам’яних, білостінних
Ряд довгий поставить могли.
Поставивши, в нім пирували,
Його Білгородом назвали.
Над озером круглим та попід горою
Стояли доми ті рядами,
А озеро, давній вулкан, має відплив,
А в нім старі греблі і тами.
Не треба було місто те укріплять;
Від півдня гора заступала,
Від півночі озеро, в нього ж вода,
Якби загрозила міщанам біда,
Цілу рівнину заливала.
За озером тягнуться гарні луги,
Яких у Італії мало,
Гора ж виноград родить славний, вино
Альбанське славилося здавна, йно
Фалернське йому дорівняло.
Коли збудували те місто величне,
Притрапилось чудо в той час,
Про яке лиш повість лишилася в Римі,
Як блиск того міста погас.
Була вже готова вежа і святиня,
Де мали стоять подобизни богів,
Яких Еней вивіз, покинувши Трою,
І аж у Лавіньюм привіз із собою,
І храм для них здвигнув проти ворогів,
І ті подобизни з Енеєва храму
У Білгород перенесли,
Вони зараз ніччю при замкнених дверях
В храм давній в Лавіньюм пішли.
Не було ні знаку на дасі й на стінах,
Куди вони помандрували,
Та в давньому храмі на давніх підставах
Вони преспокійно стояли.
Перенесли вдруге при співах покутних,
І щедрії жертви складали,
Та другої ночі знов сталось те саме,
І з дивом на чудо вони поглядали.
І стали гадати альбанськії люде,
Що їм в такім разі почать?
Без богів батьківських життя їм не буде,
Назад же в Лавіньюм не хтіли вертать.
Хтось їх надоумив: «Хай божества тії
На давньому місці стоять,
А ми для їх догляду вишлем із Альби
Мужів своїх сотень зо п’ять».
Отак і зробили. Богам не вгодили,
Себе ж не сховали від зла;
Лавіньюм пропало і Альби не стало,
Фортуна їх в Рим перейшла.
З Лавіньюм ще Ромул богів тих троянських
І людність у Рим перевів,
Та чуда альбанського взнавши смисл правий,
Крім самих богів, також їхні підстави
Кам’янії забрать повелів.
Я бачив у Римі у темній капличці
При вулиці, що «під оливами» звуть,
Богів тих троянських: два хлопці сидять,
А списи в боки півперечно держать, –
Пенатами звали їх тут.
А Альба стояла, латинів столиця,
П’ятсот без тринадцяти літ,
Аж римський король Тулл Гостілій
Зробив по розвазі дозрілій
Кінець її бід і побід.
Написано д[ня] 14 вересня 1915 р. на основі Діонісія Галікарнаеького «Праісторії римлян» (кн. І, розд. 66 – 68).
Примітки
Автограф № 431, с. 25 – 27.
Пенати – у римській міфології домашні божества, покровителі родини.
Тулл Гостілій – за традицією, третій римський цар.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 6, с. 392 – 394.