Вибір Нуми Помпілія [717 р. до р. Х.]
Тіт Лівій
Переклад Івана Франка
Як Ромула потеряли, цілий рік гуляли
Римляни всі, бо жадного короля не мали;
Сенат не міг згодитися вибрати одного,
Та власною ухвалою вибрав себе всього.
Були двісті сенаторів з Ромула устави,
Всі хотіли пануючи добиваться слави,
І винайшли такий спосіб, якого на світі
Ніхто ніде не винайшов ні взимі, ні вліті.
Мабуть, на жарт сюю штуку піддав їм Меркурій:
Самі себе поділили на двадцять декурій;
Усталивши по жеребу порядок між ними,
Мала одна панувати слідом за другими.
Та не вся враз! Із десятьох в кождій сенаторів
Кождий п’ять день мав паном буть, водити лікторів,
Всі ознаки королівські у себе держати,
На шостий день усе теє другому віддати.
Той третьому по п’ятьох днях давав, і так далі, –
П’ятдесят день декурія в королівській хвалі
Панувала, потім – друга, третя – по порядку, –
Тисячу днів – весь сенат би перейшов ту кладку,
Сприкрилася народові така зміна власти:
«Щоп’ять деньків новий король» хоч у казку класти;
І що перше один король був у цілім місті,
Тепер, як його не стало, маєм цілих двісті.
Що перш була одна воля в одного короля,
Тепер в кождого щоп’ять день іншая неволя;
Один, може, теє зможе, другого не зможе;
Прийде війна – безголов’я, що пожалься, боже!»
Отак люди говорили та сенат корили,
Аби много королівством Рим не уморили.
Поскликали сенатори народнії збори
По куріях: «Порадьтеся, аби без котори!
Чи волите до живота короля обрати,
Чи такого, що рік тільки буде панувати?
Адже ж згоден був і Ромул вернути в міщанство,
Якби люд весь не згодився признать йому панство».
Але народ не згодився про короля радить.
«Нехай сенат, – кажуть люди, – теє діло ладить,
Йому ліпше пошукати та й поміркувати,
А ми на те, що предложить, мем голосувати».
Ой радили сенатори, та не без котори;
Були здавна два між ними ворожі табори:
Одні – старі з Білгорода, що Рим будували,
Другі – нові із сабінів, що Рим воювали.
Кождий табір з-поміж своїх хтів короля мати,
Аби прав їх не вкоротить, а нові придбати;
А нарешті уложено таке «або-або»,
Що у обох, здавалось би, держалося слабо.
«Нехай старі беруть вибір короля на себе,
Де-будь візьмуть кандидата, лиш не з-поміж себе;
А як старі не захочуть, молоді готові
Взять на себе теє діло при тій же умові».
Старі якось згодилися, помишління мали:
«Візьмем самі, щоб молоді не дістали;
А що з-між нас королем не буть ні одному,
Чорта з’їдять, що з-поміж них дамо власть котрому».
А молоді теє й знали, кандидата мали;
Вони, бачте, по-свойому також Рим кохали.
Піддали з старих одному, трохи недоуму:
«Виберіть зовсім чужого, Помпілія Нуму.
У сабінських він Куретах статком проживає,
Нежонатий, а вже літ більш як сорок має;
Муж учений, яких мало в Італії буде, –
Його знають і латини, й посторонні люде».
Як там той старий сенатор з іншими змовлявся,
Чи чував коли про Нуму, чи потім дізнався, –
Усі старші сенатори й думать перестали,
А слів його вислухавши, на Нуму пристали.
То черговий interrex кличе люд на збори.
«Гаразд, добро й щастя всім вам, квіріти, – говорить, –
Ось виберіть короля, як сенат предложить, –
Як ваш вибір згідний буде, він теє й побожить».
Вислухавши його слів, став народ питати:
«Кого ж предкладає нам сенат вибирати?»
А той каже: «Довго сенат думав крепку думу,
Аж нарешті згода стала: Помпілія Нуму.
У сабінських він Куретах статком проживає,
Нежонатий, а вже літ більш як сорок має;
Муж учений, яких мало в Італії буде, –
І сабіни, і латини, й інші знають люде».
Порадившись куріями, всі голосували,
За Нумою Помпілієм однозгідно стали.
Сенат має послів слати, його запитати,
Чи хоче він у римлян за короля стати?
Зразу Нума не схотів, довго відмагався,
Аж нарешті на вітцеву намову подався.
А як посли донесли, що він такий кроткий,
Стався Нума для всіх них любий та солодкий.
Поспішили проти нього пестрими юрбами,
Проводили в своє місто з співом, з хоругвами;
Відбулись народні збори, зійшлись сенатори,
Королівські віддавали Нумі всі гонори.
У всій римській історії король одинокий,
Що, хоч панував у Римі сорок і три роки,
За весь той час ні одної війни не провадив,
Зате в житті й релігії тривкий лад уладив.
Написано д[ня] 20 вересня 1915 на основі Лівія (кн. І, розд. 17 – 18) та Діонісія Галікарнаського (кн. II, розд. 57, 58 і 60).
Примітки
|
Автограф № 431, с. 65 – 68. Меркурій – у римській міфології бог торгівлі, ототожнювався з грецьким Гермесом. Іnterrex – правитель, руках якого знаходилась влада після смерті царя до вибору іншого. Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 6, с. 457 – 459. |