Люцій Красс і Кай Карбон [94 р. до р. Х.]

Валерій Максім

Переклад Івана Франка

Славний бесідник в свій час,

Бувший консул Люцій Красс

По свойому консулаті,

Засідаючи в сенаті,

Мусив їхать з Італії

Як завідатель Галлії.

Та трафився дивний патрон,

Молодий ще Кай Карбон,

Що поїхав услід йому

Не щоб дещо поміг йому,

А щоб тільки шпигувати,

Як ме адмініструвати.

Мав він за те пік на нього,

Що в консульстві вітця його

За якесь перешкробання

Та засудив на вигнання;

Тепер може трафитися

За се на нім помститися.

В Галлії пробув не много,

Коли Красс явився в нього,

Приблизив його до себе

Для судейської потреби,

Сам не рішав справи завше,

Його суду не спитавши.

І так, поки розсталися,

Гаразд оба пізналися;

Красс в Карбоні взнав юриста,

А Карбон, що душа чиста

Й безпристрасна була в Красса,

На кривду людську не ласа.

Там теж він переконання

Знайшов у свідущих крузі,

Що отець його на вигнання

Пішов таки по заслузі.

Написано д[ня] 7 лютого 1916 р. на основі Максіма (кн. III, розд. VII, уст. 6).

Примітки

Автограф № 430, с. 437.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 438 – 439.