2. Секст зміряється до Лукреції
Діонісій Галікарнаський
Переклад Івана Франка
Завзявся Секст Тарквіній не на жарти
Зробити Коллатінові скандал,
Знасилувать, споганити дружину
Не за яку її й його провину,
Лиш в собі остудить щоб зависті розпал,
Не довго дожидав догідної хвилини:
Коли у таборі був Коллатін,
Діждавши підвечірньої години,
В Рим, нібито до власної дружини,
Кінно, без супроводу рушив він.
Не в власний їхав двір, до дому Коллатіна.
Заїхав як свояк і королівський син.
І там йому була приємная гостина;
Лукреція його приймала як кузина,
Інших, крім приязні, не знаючи причин.
Вечеряючи, він в їдальні розглядався,
Немовби щось таємне сторожив,
А особливо пильно придивлявся
Слузі, що з кухні до їдальні шлявся
І при вечері чемно їм служив.
«Кузиночка слугу тут має молодого…
Муж підстарший уже і в службі в короля…
Ой пробі, адже й сам я був би не від того
Кузиночці служить хоча б і побіч нього,
Як тільки час і служба позволя».
«Таких я слуг не мала б чим платити,
Та й діла би у них для мене не було». –
«Платити! Та я вас міг би й озолотити,
Сього прислужника і втроє заступити,
Якби – ну, знаєте, – якби на те пішло».
«Не знаю, на яке могло б піти», – сказала
Лукреція, сама ж і не дригне,
Та глянувши на Секста уважніше.
Почула в серці щось від леду холодніше,
Почула, що їй грозить щось страшне.
А він вино, знай, п’є та й доливає
І розмовляти не перестає,
А на лице мов жар червоний набігає,
Рука мов знехотя її рук досягає,
Та дійсне почуття він ще скрива своє.
«Кузиночка, напевно, не відмовить
Того, о що сю ніч задумав я просить…
Отут на тій постелі я приляжу…
Клянусь Венерою, живій душі не скажу…
Один раз, другий раз – мені досить».
Лукреції в очах почервоніло,
Та супокою не теряючи,
Вона слугу кликнула свистом сміло.
«Тут пану постели, й яке потрібне діло,
Все приготов, часу не гаючи».
До нього ж: «Певна річ, ви втомлені з дороги.
Не докорю вам і за се,
Що ночувать в свої не їхали чертоги.
Тут спокійніш. Заснете без тривоги, –
Що ж треба, вам слуга мій донесе».
«О ні, не так мене ви зрозуміли!
Зо мною враз ви ляжете ось тут.
Слуга потрібний для моєї ціли;
Прийде ще раз – ось шпікулець мій білий, –
Пхну в саме серце – і йому капут.
З тобою тільки ніч отсю забавлю,
І моя річ – ще буду міркувать,
Чи й тебе з сим слугою життя збавлю,
Чи лишу при житті й потім знеславлю, –
Чим іншим я тебе не можу дарувать».
«Вбий зараз! – мовила вона спокійно, –
Бо твоїй волі не піддамся я.
А ось тобі, – тут свиснула подвійно, –
Тепер ти будеш спати неспокійно, –
Се тобі друга відповідь моя.
Слуга не прийде більш сюди. Що хочеш
Тепер [роби] зо мною, але знай одно:
Осягнеш тим не те, про що клопочеш,
На себе й на свій [дім] ти наволочиш
Одно великеє, всесвітнєє г…но».
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 90 – 92.