3. Самогубство Лукреції

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

Секст Тарквіній ту ніч справді зовсім не спав,

Від Лукреції просто у табір погнав,

А як він віддаливсь, вона зараз устала,

Ним забутий стилет під подушку сховала.

Й вирядила слугу в рідний дім як гінця,

Аби зараз до неї покликав вітця.

Прибув спішно отець, і сказала як стій

Йому всю ту біду, що притрафилась їй.

Говорила без сліз. Незвичайная сила

Її духу як слід все вперед уложила.

«Вели, отче, в наш дім поскликати як стій,

Хто найближчий тобі, хто довірений твій.

Клич молодших і старших. Я скажу всю річ,

Освободження ранком вам буде ся ніч,

А мені, нещасливій, одна лиш дорога,

На якій мене жадна не спинить тривога».

За годину знайомих був повен покій,

Всі до спальні ввійшли у розмові палкій;

Всі вже знали, що сталось; не знали ще, як,

І Лукреція їм оповіла все так:

«Мов кліщами, відразу він вхопив за душу,

Зо скандалом умерти чи сяк чи так мушу.

Як піддамся йому, розголосить він сам,

Мужу першому скаже у таборі там;

Не піддамся йому – гірше лихо моє,

Він мойого слугу й мене зараз уб’є

І покличе людей, аби кождий те знав:

«Отсих двоє я на перелюбстві спіймав.

А спіймавши, обом я їм смерть ізробив,

Аби гріх їх мерзкий нашу честь не ганьбив».

«Піддалась я йому, – всім вам ясно, чому;

Що за те мене жде, я спокійно прийму.

Але ви, ви мужі, і вітці, і брати,

Вам не мус же весь вік рабське іго тягти.

Я за всіх вас прийму мученицький вінець,

Ви всі мужньо зробіть свому лиху кінець!»

Се сказавши, вона з-під подушки дістала

Той стилет, що по Секста відході сховала,

І незамітно в власнеє серце віткнула,

Раз лиш ахнула, потім три рази зітхнула.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 92 – 93.