2. Латини збираються воювати з Римом

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

Ухвалили, та й пороз’їздились,

Та й не зараз же й уоружились,

Бо се з міст були аристократи,

Люд же з ними не хотів держати.

Тож Тарквінії й багач Мамілій

Не спочили ні одної хвилі,

Взялись зразу аж на два способи,

Мов в кліщі, римлян взять у дві проби.

В Римі вони довірених мали,

Що з рабами здавна змови мали

Панів-хлібодавців шпигувати,

Перед королем очорнювати.

Ті тепер зробити мали змову

На весь Рим загальну, однодньову –

Вирізать панів, зо світу згладить,

А Тарквініїв у Рим впровадить.

Та поки назріє плід сей клятий,

У пригоді стали фіденати:

Своїх спільників зібрали мужніх

І Тарквініїв усіх оружних,

Враз із ними в город повходили,

Зараз замок ними обсадили;

Римських «прихвоснів» велять вбивати,

А небитих з міста проганяти.

Тоді в Рим заяву відіслали,

Що від спілки з містом тим відпали,

А як з Риму надійшло посольство

Й докорило їх за своевольство,

То бунтівники з чистим сумлінням

Були б тут побили їх камінням,

Але старші тому запобігли

І хоч теє виєднати встигли,

Що живих їх з міста проводжали,

Рад та впімнень слухать не бажали,

Того фіденати доконали, –

Що дальш буде, і самі не знали.

В Римі як сенат про те дізнався,

Всіх латин чіпать не поспішався,

Знавши, що не всі міста їх раді

Тій, що в Ферентін зійшлась, громаді.

Тут і скрізь звичайно так буває:

Більшість люду війни не бажає,

Бо для тих, що ні на що не люті,

Всі умови виходять неткнуті;

Тільки ті, що хочуть зміни власти,

В грунті ж речі грабувати й красти,

Йдуть на заговори та підмови,

Буцімто: потоптано умови.

Але фіденатів добре знали,

З сильним військом консула послали,

Що негайно країк їх спустошив,

Всіх заміських в місто прополошив.

Біля міста табір розложив він,

І сторожу скрізь так умножив він,

Щоб ні живності, ні зброї й сталі

Фіденати в місті не дістали.

Фіденати ну ж посольства слати

І латинськії міста благати,

Щоб торішню сповнили ухвалу

В поміч їм спішили не помалу.

Ухвала була восени р. 501, потім минула зима, в Римі з роком 500 почалося консульство Сервія Сульпіція Камсріна й Манія Туллія Лонга, а фіденати почали війну аж весною р. 500 і зараз почули над собою важку руку консула Манія. – Прим. І. Франка.

Що ж зробити міг союз латинів?

Те, що кождий би союз «учинів».

Скликать якнайбільшую громаду

На якнайбалакливішу раду.

Там наговориться міг доволі,

Хто лиш говорить хотів до поту,

Хто не мусив працювати в полі,

А балакання мав за роботу.

Там були такії радикали,

Що на те одно лиш нарікали,

Чом міста латинськії й до «ноні»

Не стають в Тарквінів обороні.

«Все кидаймо, їм допомагаймо

І на теє всю надію маймо,

Що вони, як стануть королями,

Будем Риму співвластителями.

Та ж Тарквінії – сім’я не тиха,

Всій Італії наробить лиха;

А як лавою при ній ми станем,

Панства й генеральства всі дістанем».

Та перемогли май заможніші

Та на раді поміркованіші:

На галай війни не починати,

А вперед римлян переконати,

Що не буде жадна їм догана.

Як Тарквінія візьмуть за пана,

Як йому забудуть всі провини,

До нових же не дадуть причини;

Не в республіканську чорторию,

А в його ярмогмуть гнути шию,

Фіденатам вільність оголосять

Та їх ще гарненько перепросять.

«Ми, латинськії міста союзні,

Стоїмо на тому дуже дружні,

Не терпіть, щоб з ваших прерогатив

Вітчину свою хтось з наших тратив.

Як не вчините одно ні друге,

То ми вам ні други, ані слуги,

Будем радити хоч би й до смерти,

Як би вас усіх на порох стерти».

Отаку грізну свою ухвалу

В Рим вони послали й непомалу,

Аж сенат і римський люд пізнали,

Що латини для Тарквінів хвали

Пальцем в чоботі їм накивали.

Примітки

Сервій Сульпіцій Камерін – римський консул у 500 р. до н. е.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 183 – 186.