4. Зізнання Марка та Публія

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

Були в Римі два брати родимі

Від невільників вітця та мами,

Марк і Публій, по вітці зовимі

Припадково теж Тарквініями.

Між рабами мов провідниками

Були задля свого поведіння,

Чільними за те бунтівниками

Стали не без волі провидіння.

Вперве-бо з намовою до бунту

К ним Тарквініїв прийшли довірні,

Волю обіцяли, много грунту

Та з грабівлі користі безмірні.

Вони ж палко те взяли до серця,

Палко між рабами працювали;

Не був жаден з них іще мардерця,

На різню ножі лиш готували.

Та ось стали острії ножі ті

Ніч у ніч на сон їм налазити:

Вони ріжуть мов, що єсть на світі,

Що живе, не дають тому жити.

Ріжуть кури, та качки, та гуси,

Вівці, кози та малі телята, –

Се лиш перші до різні покуси,

Ще різня властива не почата.

Ба, вже ріжуть воли та корови,

Осли, мули, буйволи та коні;

Різники зробились з них здорові,

У сні ходять, мов кати червоні.

Ще різня не почалась властива,

Ще приємно їм на все глядіти;

Та ось почин кровавого жнива:

У сні ріжуть діти, діти, діти.

Зразу лиш маленькі немовлята,

Що лиш нявкнуть під ножем і гинуть,

Потім і старшенькі отрочата,

Що вчепляться й не хотять покинуть.

Переріжеш шийку – не кидає;

А держить руками обі ноги;

Відріж ручку, ручка відпадає,

Другу ще тримають судороги.

Різать треба се дитя основно,

Бо ціпка, живая його вдача;

Зріж головку – в шийці крові повні,

Заллє очі зараз кров гаряча.

Те дитя – обом фігурка знана, –

Хтось його зарізав біля брами.

Се синок найстарший того пана,

Що найперш були його рабами.

Те дитя якраз до них чепилось,

Довго їм спокою не давало;

Разів вісім ніч по ночі снилось, –

Видно, вбійці свойого шукало.

Вріж головку, шийка виростає,

Мов маківка або скрут повою;

Куди глянь – лице перед тобою,

Все вдивляється, немов питає:

«Чи то ти мене зарізав вчора?

Чи то ти мене зарізав зрана?

Чи від твого ножика так скора

Потекла у мене кров рум’яна?»

Вісім день жили оба в тій муці,

Вісім день були оба в розлуці,

Не в одного пана бідували,

Лиш дев’ятого дня вихід мали.

Як зійшлися, зараз просльозились,

Брат до брата за шиї вчепились:

«Рятуй, брате! Видержати годі!

У страшній знайшовся я пригоді».

Публієві Марк оповідає,

Марк йому те саме повторяє,

А як друг на друга погляділи,

Мов за той час на палях сиділи.

Вийшла там слізна річ, а не сварка,

Мовив Публій так до брата Марка:

«Треба, брате, богів пам’ятати.

От ходімо віщуна спитати».

Вислухав віщун їх річ страшную

Про ті сни, що мучать їх щоночі.

«Дальших признань я не потребую,

Буде божество вам до помочі.

Йдіть до консулів, та впадьте в ноги,

Та признайте, з ким в якій ви змові;

Правда з злої зверне вас дороги,

Нею тільки будете здорові».

Лиш одного консула застали –

Сервія Сульпіц’я Камеріна,

Все йому по правді розказали,

Й стала в нього на лиці відміна.

В нього як закладники зістали,

У в’язниці разом ніч проспали.

Й з полегкістю в душах почували,

Що минула ніч у них спокійна.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 188 – 190.