4. Зізнання Марка та Публія
Діонісій Галікарнаський
Переклад Івана Франка
Були в Римі два брати родимі
Від невільників вітця та мами,
Марк і Публій, по вітці зовимі
Припадково теж Тарквініями.
Між рабами мов провідниками
Були задля свого поведіння,
Чільними за те бунтівниками
Стали не без волі провидіння.
Вперве-бо з намовою до бунту
К ним Тарквініїв прийшли довірні,
Волю обіцяли, много грунту
Та з грабівлі користі безмірні.
Вони ж палко те взяли до серця,
Палко між рабами працювали;
Не був жаден з них іще мардерця,
На різню ножі лиш готували.
Та ось стали острії ножі ті
Ніч у ніч на сон їм налазити:
Вони ріжуть мов, що єсть на світі,
Що живе, не дають тому жити.
Ріжуть кури, та качки, та гуси,
Вівці, кози та малі телята, –
Се лиш перші до різні покуси,
Ще різня властива не почата.
Ба, вже ріжуть воли та корови,
Осли, мули, буйволи та коні;
Різники зробились з них здорові,
У сні ходять, мов кати червоні.
Ще різня не почалась властива,
Ще приємно їм на все глядіти;
Та ось почин кровавого жнива:
У сні ріжуть діти, діти, діти.
Зразу лиш маленькі немовлята,
Що лиш нявкнуть під ножем і гинуть,
Потім і старшенькі отрочата,
Що вчепляться й не хотять покинуть.
Переріжеш шийку – не кидає;
А держить руками обі ноги;
Відріж ручку, ручка відпадає,
Другу ще тримають судороги.
Різать треба се дитя основно,
Бо ціпка, живая його вдача;
Зріж головку – в шийці крові повні,
Заллє очі зараз кров гаряча.
Те дитя – обом фігурка знана, –
Хтось його зарізав біля брами.
Се синок найстарший того пана,
Що найперш були його рабами.
Те дитя якраз до них чепилось,
Довго їм спокою не давало;
Разів вісім ніч по ночі снилось, –
Видно, вбійці свойого шукало.
Вріж головку, шийка виростає,
Мов маківка або скрут повою;
Куди глянь – лице перед тобою,
Все вдивляється, немов питає:
«Чи то ти мене зарізав вчора?
Чи то ти мене зарізав зрана?
Чи від твого ножика так скора
Потекла у мене кров рум’яна?»
Вісім день жили оба в тій муці,
Вісім день були оба в розлуці,
Не в одного пана бідували,
Лиш дев’ятого дня вихід мали.
Як зійшлися, зараз просльозились,
Брат до брата за шиї вчепились:
«Рятуй, брате! Видержати годі!
У страшній знайшовся я пригоді».
Публієві Марк оповідає,
Марк йому те саме повторяє,
А як друг на друга погляділи,
Мов за той час на палях сиділи.
Вийшла там слізна річ, а не сварка,
Мовив Публій так до брата Марка:
«Треба, брате, богів пам’ятати.
От ходімо віщуна спитати».
Вислухав віщун їх річ страшную
Про ті сни, що мучать їх щоночі.
«Дальших признань я не потребую,
Буде божество вам до помочі.
Йдіть до консулів, та впадьте в ноги,
Та признайте, з ким в якій ви змові;
Правда з злої зверне вас дороги,
Нею тільки будете здорові».
Лиш одного консула застали –
Сервія Сульпіц’я Камеріна,
Все йому по правді розказали,
Й стала в нього на лиці відміна.
В нього як закладники зістали,
У в’язниці разом ніч проспали.
Й з полегкістю в душах почували,
Що минула ніч у них спокійна.
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 188 – 190.