5. Консул викриває змовників
Діонісій Галікарнаський
Переклад Івана Франка
Думав консул: «Убогі міщане
І раби! Се діло страх погане.
І ті й другі в потаємних змовах,
Ми ще вільні, а вже мов в оковах,
Клекотить між ними – ми не чуєм, –
Може, вже останню ніч ночуєм.
В мене влаеть, та з нею що почати?
Та не всіх же поголовно брати.
Хоч би з сього я й хотів почати,
Стануть діти та жінки кричати;
А втім, я не знаю винуватих,
Не розрізню бідних від багатих.
Ув’язнив би бідних половину, –
На невинних підозріння кину,
Змовникам же слушну дам причину
Боронить прав своїх до загину,
А хоч ув’язнив би й винуватих,
Як вину їх зможу докааати?
Імені ні одного не знаю,
Речевого доказу не маю.
А з рабами се ще тяжче діло:
В домах наших вони ходять сміло,
Їмо з ними, спимо разом з ними, –
Пізнавай же винних поміж ними!
Зачіпай невинних – там до біса! –
Злих викличеш, наче вовка з ліса;
Але й найвиннішим не докажеш,
Тільки власну славу тим замажеш».
Думав консул, уночі не сплячи,
Сам на сам по кімнаті ходячи:
«Вирина спасенна в мене рада,
Що сама наверх виповзла зрада,
Треба того дива доказати,
Щоб замість незримо в тьмі повзати,
Змії голови повиповзали
І себе прилюдно показали:
Щоб без примусу та добровільно
В одно місце зібралися щільно,
Свої докази різні й розбою
Позносили всі самі з собою.
Щоб від їх диявольської спілки
Не лишилась їм і тінь вимівки,
Щоб власть мала лиш одну роботу!
Взять у руки й вивішать голоту».
Хто би про такеє мав писати,
Міг би думать, що буде доволі
Результат лиш коротко подати:
«Оповім, мовляв, лиш факти голі».
Спільників диявольської змови
Дістав консул скоро в свої руки,
Не пощадив винуватих крові.
А якої вжити мусив штуки,
Гладко щоб пішло важке се діло,
Щоб як слід достояло й дозріло
Й само впало, мов з яблуні ябко,
Се пропустить або скаже слабко.
У Лівія про сей епізод нема ані згадки. Користуючися поетичною свободою переробки оповідань, особливо там, де давні джерела виказують різниці або подають очевидно вчені та образові толкування фактів або мотивування психологічних процесів, я позволив собі також у отсьому розділі своєю поетичною видумкою [доповнити] отсей текст грецького оригіналу:
«Божеське провидіння, що в кождім положенні хоронило місто й не переставало проявляти себе аж до мого часу, відкрило плани змовників через двох братів, Публія й Марка Тарквініїв, родом із міста Лаврентум, що були головними учасниками змови і, приперті божеським примусом, донесли про неї одному з консулів – Сульпі-цієві. В снах почали їм являться всякі страховища, що грозили їм тяжкими карами, коли не покинуть своїх намірів і не відцураються їх, а нарешті їм видалося, що злі духи гонять і б'ють їх, видирають їм очі й завдають інші страшні муки. Сим перелякані та доведені до дрожі, вони будилися зі сну й не могли спати.
Зразу пробували покутою та благальними жертвами вмилостивити духів-мучителів, та, не осягнувши нічого, звернулися до ворожби, закриваючи свій таємний намір, а тільки бажаючи дізнатися, чи час тепер виконати те, що задумали. Та ворожбит сказав їм, що вони на злій і пагубній дорозі і, коли не змінять своєї постанови, погинуть найганебнішою смертю. Тут їх пройняв страх, що інші [змовники] випередять їх і виявлять тайну, й вони виявили все тому одинокому консулові, що був у місті. Консул похвалив їх, обіцяв їм багато всякого добра, коли їх діла будуть такі, як їх слова, й задержав їх у своїм домі, не кажучи про се нікому нічого» (кн. V, розд. 54).
Я ж гадаю, що хто має вісти,
Докладніш повинен оповісти,
Як отих злочинців половили,
Коли намір свій самі відкрили.
Читачам бо не те важне діло:
Отсе впало, те ще не дозріло,
А важніше пізнавать причини,
Побуди й таємнії пружини.
Як що сталось, кому на що здалось.
Шкодило кому чи користалось,
Хто й чого боявсь чи сподівався,
Хто боровсь за тим, хто спротивлявся.
Так вникаємо всі в волю божу,
Як в тісну та темну огорожу,
Виясняєм, явний чи неявен
В темнім ділі був сустік обставин.
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 190 – 193.