3. Філіск проповідує стоїцизм
Діон Кассій
Переклад Івана Франка
Ціцерон
Ганьбу й вигнання ти не вважаєш, мабуть,
За найбільшеє лихо людини?
Мов окраєць від хліба, відрізаним буть
Від круга своїх другів, родини,
Серед насміхів вигнаним буть з вітчини,
Втікачем пробувать на чужині,
Ворогам на наругу, на сором своїм, –
Чи не гірко так жить і найменшій людині?
Філіск
Зовсім ні, коли з двох частей зложений ти,
Тіла, бач, і душі, й обі часті
Мають те, що їм може на користь прийти,
То що можуть клевети й напасті?
Се лиш людський пустий поговір, се плоди
Нетямучості, зависті й злоби.
Ти в добрі своїм тихо сиди й пережди,
Наче мартові хвилі дні проби.
Я гадаю, тобі вийде з того користь.
Бо чи бачив живее ти тіло,
Щоб від ганьби самої та вигнання вже
Хорувать та вмирать захотіло?
А душа переносить ще легше напасть
Нетямучості, зависть і злобу;
Як спокійна сама – їй від них не пропасть
І нема їй ні смерті, ні гробу.
Так і та повноправність гражданська мені
Не здається добром так цінним,
Ані побут в такій гомінкій вітчині,
Щоб аж плакати та розпадаться за ним.
Самі в собі вони лиш настільки добро,
Скільки ми їх добром уважаєм;
Та й не все люди ганьбою й честю назвуть
Те саме, – добре всі ми се знаєм.
Вчинки, що для одних видаються гріхом,
В інших гідні бувають похвали;
Що одні величають, високо цінять,
Інші те кари гідним признали.
Та не мало й таких, що на ганьбу та гріх
Навіть назви та ймення не мають,
Бо що людських природних прав не наруше,
Вони зовсім на те не зважають.
І як був би смішним вирок той судовий
Або та вічевая ухвала,
Що сей хворий, а той нездоров,
Що ся гарна, а он та нездала, –
Так і з почестю й ганьбою мається річ:
Нині так, завтра інше щось буде;
Білим те робить день, що зачорнює ніч,
І живуть переміною люде.
Те саме і про вигнання можна сказать.
Побут з ганьбою в краю чужому;
А як ганьба сама в собі жаднеє зло,
Зла не може вчинити нікому й нічому.
Таж живуть в чужині многі найбільший час
Чи то змушені, чи добровільно,
Інші вік весь мандрують, мовби хто гонив,
І не чуються зле ні бездільно.
Чи се чинять по волі, а чи мимохіть,
Кому в тім яке діло?
Коли хто на гімнастику йде мимохіть,
Він так вправля та скріпля своє тіло,
Як і той, що по волі. Як хто нехотя
Йде на море фортуни шукати,
Має той самий зиск, що з охоти пішов
Без уваги на зиски та страти.
А до того не бачу, як може розумний
Чоловік до того допустити,
Аби був примушений щось десь колись
Проти волі своєї чинити.
Бо коли все теє, що радо ти чиниш,
Тобі при тім легко приходить,
А те, що ти мусиш чинить проти волі,
Тобі також трудності робить,
І коли в тім люди вбачають різницю
Поміж своїм щастям і горем,
То тут тобі вкажу пізнання криницю,
Якої не знайдеш за морем.
Приймай усе радо, що доля приносить,
Хоч повно тривоги та болю,
А як воно вище твого розуміння,
Признай у тім вищую волю.
Тоді тебе примус обставин ніякий
Не зможе додолу пригнути,
І не усумнишся в призначенні своїм
Ти ніже одної мінути.
Єсть приказка давня і дуже правдива:
«Не бажай, щоб було все по-твому,
А що дає доля, лиха чи ласкава,
Приймай, нехай буде по тому».
Ми живем не по власному вибору в світі,
Не залежим від себе самих,
Але мусимо там собі шлях прокладати,
Де поклала нас доля дурних і німих.
Се значить: малими й нерозумними дітьми. – Прим. І. Франка.
І веде нас на шляху тім демон один,
Що приділений кожному з нас
Як сповнитель верховної, вищої волі, –
І чи рад, чи не рад будеш ти своїй долі,
Се на ній не заважить ні раз.
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 6, с. 358 – 361.