4. Ціцерон страждає безвинно
Діон Кассій
Переклад Івана Франка
Філіск
(продовжає)
А коли не та ганьба, не вигнання те
Таким смутком тебе наповняє,
Тільки думка, що власна твоя вітчина
Так безвинно тебе устороняє,
Що багато в житті ти творив їй добра,
А тепер обезчещен ганебно,
Прогнаний зі столиці й зі свого двора, –
І кому се було так потребно –
То подумай: раз був присуд долі такий,
Що ти се потерпіти повинен,
То найкраще для тебе, що в ділі мерзкім
Нічогісінько сам ти не винен.
Як приватний, як консул чи як адвокат
Поступав ти все шляхом закона,
Поступав, як велів чи народ, чи сенат, –
І не в тім вся твоя оборона.
Бо стояв оддалік ти від сварів партійних,
Без сторонніх, лукавих указок
Для добра краю ти своїм словом і ділом
Горожанський сповняв обов’язок.
Коли сей або той з властолюбства або
З уподобання до клевети
Проти тебе свої коромоли кували, –
Не журися так дуже тим ти!
Спаде їх коромола на голови їх,
Хоч нема в них сумління,
І осудять їх сквернії вчинки сучасні
Й грядущі покоління.
А для тебе славетна повинність одна
Клеветам не піддаться,
Перестояти мужньо їх напір, одній
Божій волі лише покоряться.
Не схотів же би ти як спільник Катіліни
Чи як Лентула змови учасник
Вітчині на загибель, на поклик глухий,
Сидіть в Римі тепер як пан і домовласник.
Із Лентулом, бувшим сенатором та претором, а опісля потаємним спільником Катіліни, поступив Ціцерон трохи незаконно, бо, переперши в сенаті його та інших ув’язнених уже заговірників засудження на смерть – проти ласкавішого внеску Цезаря, – він сам особисто вночі удався з лікторами до претора, який держав Лентула у себе під сторожею, взяв його відтам своєю консульською властю, чого не робив консул перед ним, і запровадив його через форум до головної в’язниці, де був також кат, і велів його зараз задушити. Те саме й тої самої ночі він зробив також із іншими засудженими спільниками Катіліни.
Очевидно, він, як то кажуть, погарячився, та се була головна причина, задля якої пізніше, по упливі його консулату, до нього чепилися його противники, за яких плечима стояв тоді вже дуже могутній, ображений його гарячковим поступованням Цезар (пор. Плутархове «Життя Ціцерона», розд. 17 – 23 і 28 – 32, про скандали, які робили противники Ціцеронові по упливі його консулату та про його втечу з Рима). – Прим. І. Франка.
З почуттям зради в серці, аніж в чужині,
Хоч опльований, наче урвитель,
Пробувать з почуттям, що служив вітчині,
Порятівник її та спаситель.
І коли добра слава тобі дорога,
То чи не стократ ліпше для тебе
Жить на вигнанні й знать, що ти не винуват,
Аніж дома сидіть та себе почувать
Винуватим, хоч би лиш про себе?
Адже кождий се зна: паде ганьба на тих,
Що когось не по правді прогнали
З вітчини, не на того, кого так вони
В своїй злобі сліпій покарали.
І коли, як я чув, ти без примусу втік
І без присуду ще судового,
Добровільно уйшов від скандальників тих,
Їх поправить не маючи змоги, –
То ще й тут за тобою не бачу вини,
Не знайде ніхто з благочестивих:
Бо уйшов ти – се видно – не від вітчини,
А лиш від ворогів її мстивих.
Се вони обезчещені, вигнанці всі,
Чесноту-бо з душ своїх прогнали,
Ти ж шановний, щасливий, що не хотів
Із рабами приймать їх закали.
Що потрібно тобі, маєш ти
В Македонії чи де жить будеш;
Того, що в тобі єсть животворне й святе,
В жаднім краю землі не позбудеш.
Бо не місце нам щастя й нещастя дає;
Вітчину кождий сам собі творить;
Коли в собі знаходить він щастя своє,
Жаден край того в ньому не вморить.
Так, знать, думав Каміл, як у Ардеї жив,
Хоч були там відносини скверні;
Не інакше се теж розумів Сціпіон,
Звучи зносним життя у Лінтерні.
Арістід, Фемістокл – не згадаєш про них?
Теж заслуги було в них немало.
А пошкодило вигнання їм? Та бо ні!
Навпаки, ще їм слави придбало.
Чи згадать Ганнібала, чи Солона, може?
Сей остатній також без вини
Добровільно пішов на вигнання
Десять літ вдалі від вітчини.
Тому й ти не вважай за незноснеє те,
Що не вшкоджує душу ні тіло,
Не сварися з судьбою за те, що на тебе
З волі вищої, знать, налетіло.
Бо не наша річ жить, як хотілось би нам;
Треба нам підчиняться під те,
Що нашле на нас божеська сила та воля,
Що нашле провидіння святе.
Коли ми добровільно йому піддамось,
Менше буде нам смутку й журби;
Коли ні, з-під призначення не вирвемось,
Але, що гірше, дармо лиш змучимось,
Станем нашого горя раби.
Сього й досвід навча, бо такі, що з легкою душею
Зносять і найсумнішую долю,
Не знаходять нещастя у ній, а такі,
Що їх кожда дрібниця вганяє в турботи тяжкі,
Попадають в тяжку духовую неволю.
Примітки
Арістід (бл. 540 – 467 рр. до н. е.) – давньогрецький державний діяч і полководець. З 483 до 480 р. до н. е. був у вигнанні.
Фемістокл (бл. 524 – після 460 рр. до н. е.) – давньогрецький державний діяч і полководець. Помер у вигнанні.
Солон (бл. 638 – бл. 559 рр. до н. е.) – давньогрецький державний діяч, законодавець, поет. Здійснив ряд реформ, спрямованих на зміцнення рабовласницького ладу в Афінській державі.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 6, с. 361 – 365.