6. Авл Семпроній пропонує відкласти справу
Діонісій Галікарнаський
Переклад Івана Франка
Ті погляди, мов біб, вилущив Аппій
І сам собі за них готов був дати браво,
Як другий по нім, Авл Семпроній Атратін,
Запитаний, ось як промовив жваво:
«Найперше Аппія тут похвалити мушу
За те, що пізнає подій будущих шлях,
Найліпшу раду дасть у кождім нашім ділі,
Незрушно обстає при своїх раз сказаних словах,
За них його ніякий не береться страх,
Ні ласкою його позискати хтось може.
Все мушу я хвалить і подивлять його
За ясний розум той і острий, наче ніж,
Та за рішучість, що її в злих скрутах виявляє.
Тому я й погляд висловить не можу інший,
Лише той сам, та тут дещицю додам,
Що Аппій, бодай нам все здоровенький був,
Говорячи, знічев’я призабув.
І герніки, й латини, що ми їм
Недавно горожанськії права дали,
По-моєму, також не мають права,
Щоб дещо з наших дібр собі в уділ взяли.
Адже не відтоді, як в дружні зносини
Ми стали з ними, ті краї ми звоювали,
Але давніше вже та й жертвами значними,
Вони ж у тім нам не допомагали.
Тому ми виясняти мусим їм,
Що здобичі давніші, що хто з нас
Зискати здужав у давніший час,
Як невідривнеє добро лишаються при нас.
Що ж від союзу з ними спільно
У спільних походах добудем,
Те кождий раз от я зі своїми людьми
По справедливості ділити будем.
Сеє союзники кривдити не може,
Ані між нашими людьми підозріння збудить,
Що коштом їх, стоптавши право боже,
Нетрудних хочемо надгородить.
А щодо вибору тих десяти мужів,
Який нам Аппій тут прирадив, щоб вони
Розмежували все громадське наше поле
Та вияснили все, хто там не без вини,
З тим годжуся усім, та се так важне діло,
Що на коліні не переломаєш,
А в консулів вже короткий час,
Їх урядовання вже до кінця доходить.
При тім на лихо нам оба вони враждують.
І в виборі своїм не приберуть ума,
Нароблять колоту, і люди знов почують,
Що безсторонності і тут у нас нема.
Тому я раджу вам се діло відложити
Будущим консулам, чей же будуть згідні,
Бо відволока замість лихо прискорити,
Помалу повзучи, в дорозі губить злидні».
Отак він говорив, і всім було се до вподоби,
І жаден ліпшого потім вже не сказав,
І ухвалив сенат усе по його слову,
Будущих консулів тим ділом ізв’язав.
Ухвала Кассію немов зв’язала руки,
Почув він, що його пропало діло,
Рукою лиш махнув на всі свої він штуки,
До бідних підходив лиш рідко та несміло.
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 551 – 553.