7. Квестори викривають злочин Кассія

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

Новий рік і два консули нові:

Квінт Фабій та Сервій Корнелій стали в Римі,

Кассія клопоти тривожили незримі,

Немов два коропи, заховані в траві.

Патриції два молоді літами,

Та гідностями з предків ще багаті,

Що через зв’язки родові [й] маєтки

Могли в державі вже місця найвищії займати,

Фабій Кезон, брат консула з того року,

Люцій Валерій Публікола, що був братанич

Того консула, що враз із Брутом

Поміг з престолу скинуть короля;

Оба вони на сей рік квестори,

Що мали право своїм урядуванням

Скликать народні збори, змовились

Покликать збір і прошлорічного

Консула Спур’я Кассія на збір той запізвати

Під закидом, що через поділ грунту

Він рад захопити верховну власть,

За те й оскаржити його перед народом,

Що намагався стать народу верховодом.

На день означений зібралася на форум

Велика тьма народу, яку ті квестори покликали

На збір, його всі заходи торічні серед люду

Вони представили як змагання підступні до самовлади.

Перш усього наваживсь він латинам, що раді були

Рівні горожанські права одержати

І мали б те собі за щастя, як консул

Наділити ще великим наділом публічної землі,

Якої попросить вони не важились.

Ще дужче намагався він для герніків,

Яких оружієм підбили би римляни,

В римлян тих вистоять великий наділ публічної землі,

Яку поздобувать своїми силами їм герніки не помогли.

Так само вся воєнна здобич, котра досі самим лиш

Горожанам римським по праву дісталась,

Мала йти до поділу також тим двом народам,

Що задля неї ані краплі крові до того часу не вронили.

Саме він, надумавши такую постанову, оголосить її велів

Усім народам, не давши відомості про свою ту постанову

Ні товаришу свойому, другому консулові, ні сенатові,

І з сього вийшов так огидний злочин, якого ще у Римі

Не чували, бо волею одного чоловіка заведено роздачу

Дібр державних двом частям горожан

І обграбовання одної часті тих,

Які до них не мали права.

Се виложивши, квестори покликали на свідків

Горожан усіх і подали теж докази

На невідомі й досі змагання Кассія до самовлади.

Латини й герніки давали на ту ціль йому

Великі суми грошей, по містах себе

Заосмотряли зброєю, найвідважніші з-між них

Сходилися до нього на наради, підкопуючи

Раз в раз все те, що для публічного добра

Постановляли закони та найліпші патріоти.

Все те они народу предложили, а той, не вислухавши

Навіть Кассія, що приготовився старанно дуже

До оборони, засудив його позаочно на смерть.

Даремно силувалися його три малолітні ще сини

Для нього виблагати милосердя народне,

його засуджено позаочно, мов боячися,

Аби промовою своєю він ворогів і другів

Своїх знов до себе не приєднав,

І віддали його двом квесторам у руки.

Ті пізнім вечором при лікторах

Завезли [його] на форум потаємно,

Де в закутку однім скала стояла висока на три метри

З крутим вершком, що сходами на нього

Ступити було можна. Тут, зв’язавши йому на плечі руки,

Квестори взяли за лікті і попровадили на верх скали.

«А ви, небораки, в публічнім грунті тім теж умочили руки.

Я се знаю, та не хотів чіпати вас,

Адже мене чепила лихая доля».

Тут на версі скелі спинилися всі три,

А квестори, тихенько попід пахи взявши,

В оден мент ізпхнули із вершини

В глибоченну яму, що на дні була

Наїжена острокінчастим камінням.

Застогнало щось глухо в ямі,

Квестори довгенько стояли на версі,

Потім сказали виразно: «Добраніч, Кассіє», –

І відішли, мов дві високі кіпи ангелів смерті.

Так скінчив життя консул, що самовладно пхався

В обійми власної загибелі.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 553 – 555.