2. Друїди й рицарі у галлів
Юлій Цезар
Переклад Івана Франка
В Галлії скрізь людей, що за що-будь
Числяться й мають честь яку-таку,
Дві верстви бачимо. Поспільство майже
Невільниками уважається,
Само ніщо не сміє починати,
До жадної наради не доходить.
Багато з тих, яких руйнує лихва,
Або великі дані, або кривда
Вельмож, самі себе записують
В неволю шляхти, що над ними має
Такі самі права, як господин
Над слугами.
А з вищих двох верстов
Одна – друїди, друга – рицарі.
Друїди відають релігії діла,
Богам публічні та приватні жертви
Складають, віроучення толкованиям
Займаються. До них збігається
Число велике молодих людей
В науку, й скрізь вони в великій честі.
Майже про всі публічні та приватні
Суперечки вони дають свій розсуд:
Чи який вчинок злий, чи допустимий,
Чи вбійство сповнено, чи річ іде
Про спадок, чи за межі суперечка,
Вони розсуджують та накладають
І кари й нагороди. А коли хтось –
Чи то приватний, чи цілий народ –
Їх вирокові супротивиться,
Такому в жертвах участь збороняють, –
І се вважається у них найтяжча кара.
Обложений збороною такою
Спадає до числа безбожників
Та злодіяк; його всі оминають,
Гостини та розмов з ним уникають
І навіть стережуться, щоб, зіткнувшись,
Не осквернить себе поганим чимось.
Коли в якеє він удасться право,
Нема для нього суду ні закону,
Ні честі жадної ніхто йому не дасть.
Один усім друїдам голова,
Що має зверхність над усіми ними.
Як він умре, по ньому наступає
Чи з позісталих хтось найдостойніший,
Чи як їх кілька рівних трапиться,
На голову друїди голосують,
А іноді то навіть до оружних
Бійок доходить.
В певну пору року
Вони в околиці Карнутів, що лежить
У самій середині Галлії,
На посвяченім місці засідають.
Туди збираються з усіх усюд
Ті, що у них позалягали спори,
Аби піддаться їх судам і вирокам.
А віроучення в Британії повстало
І відтам в Галлію принесене було;
І ще й тепер, коли хто докладніше
Вглубиться хоче в їхнюю науку,
Вдаються многі до Британії
Задля науки.
У війні друїди
Звичайно участі ніякої не мають
Ні не платять із іншими данин,
Свобідні від побору військового
Та інших обов’язків горожанських.
Задля таких великих привілеїв
І добровільно йдуть в науку многі,
А многих шлють чи свояки, чи рідні.
Там, кажуть, їх виучують напам’ять
Багато тисяч віршів; задля того
Многі й по двадцять літ в науці зістають.
Ті вірші списувати не годиться,
На думку їх, хоча у інших справах,
Публічних і приватних інтересах
Вживають грецького письма вони.
Се друга в Цезаревій книжці згадка про знання та вживання грецького письма в народів Західної Європи, в теперішній західній Швейцарії та Франції в II та І віках перед Христом. Першу згадку маємо в коротенькім, та з культурно-історичного погляду дуже важнім розділі 29 першої книги, яким кінчиться оповідання про війну з гельветами. Читаємо там по-нашому:
«У таборі гельветів знайдено карти, написані грецьким письмом, і принесено їх Цезареві. На тих картах були списані поіменні реєстри всіх тих, що вийшли зі своїх домів і могли носити оружжя, а окремо хлопців, старців і жінок. Усіх тих категорій було: гельветів – 263 000, тулінгів – 36 000, латовіків – 14 000, равріків – 23 000, боїв – 32 000; таких, що могли носити зброю, було близько 92 000, а разом усіх близько 368 000. Коли, на розказ Цезаря, почислили тих, що вернули додому, знайшли їх число 110 000 (Q. J. Caesar, De belloGallico, lib. I, cap. 29, ed. Teubneri, ряд. 16 – 17).
Значить, ся перша Цезарева війна на галлійськім грунті пожерла 258 000 душ різних гельветських племен. Реєстр із етнологічного погляду особливо важний тим, що дає можність означити чисельність давніх племен та значення для тих племен війни з цивілізованим народом. – Прим. І. Франка.]
Се з двох причин заведено, здається:
Не хочуть віроучення своє
Перед поспільство виносить, а хочуть,
Щоб ті, що вчаться, більше пам’ятали,
А менше покладались на письмо;
Се-бо трапляється у многих, що,
На писання налягши, тратять пам’ять
Та пильність до високої науки.
Їх віроучення найперше в тім,
Що душі людськії не гинуть, але
По смерті переходять від одних
До других. Се, на погляд їх, найбільша
До чесноти принука, що нехтує
Страх перед смертю. Много, окрім того,
Учать про звізди та про рухи їх,
Про велич світу та країв усяких,
Про лад природи, про богів безсмертних,
Силу та власть і молодежі все те
У усних викладах передають.
Друга верства – рицарство. Ті як звичай
І як якась притрапиться війна
(А перед Цезаревим приходом
Звичайно се траплялося щороку,
Що іншого когось напастували
Або сторонню напасть відбивали),
Всі на війну рушать, а хто з них
Старшого роду й більше війська має,
У того більше теж прислужників і слуг.
Се одинока відома їм ласка
Та власть над членами свого народу.
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 6, с. 444 – 446.