5. Природний світ Германії

Юлій Цезар

Переклад Івана Франка

А ліс Герцинський, про який я вище

Згадав, простягся – відомо напевно –

На дев’ять днів дороги в ширину;

Ніяк інакше перейти не можна,

Та поміру доріг ніхто не знає.

Він починається біля границь

Гельветів, неметів і равриків

В околиці, де виплива Дунай,

А тягнеться аж до границі даків

Й анартіїв. Тут повертається

Вліворуч від ріки та покриває

Різні околиці та доторкається

Границь народів многих задля свої

Величини. Й немає ні одного

В отсій Германії, хто б міг сказати,

Що або чув, або й сам перейшов

До лісу того початків, хоч би

Йшов навіть більше днів як шістдесят,

Або щоб чув, де початок його.

Теж відомо, що в лісі тім багато

Усяких звірів плодиться, яких

В інших околицях ніхто не бачив.

Із тих опишу лиш коротко ті,

Які найбільше відрізняються

Від інших і які, мені здається,

Не зайвим пам’ять людям передати.

Ось перший – віл, до оленя подібний,

В якого з-посеред чола поміж

Вухами виростає ріг один

Вищий і більше розгалужений,

Ніж усі досі відомі нам роги,

Що понад голову його, неначе пальми

Те гілля, розбігаються широко.

Однака в самця і в самиці вдача,

Однакий вигляд рогів і їх велич.

Мова, очевидно, про лося. – Прим. І. Франка.

А інші звірі альками зовуться,

А виглядом до кіз вони подібні,

А шкіри різнобарвні, лиш великість

Не дуже більша, зате рогів зовсім

Не мають, а в ногах нема колін.

Ті не кладуться спати для спокою,

А який постигне їх припадок,

Що впаде з них котре, то встать не може.

Вони замість леговища глядять дерев

Вилатих і, опершися о. них,

Спираються то в той, то в другий бік

І так нічний спокій собі знаходять.

Коли сліди тих звірів віднайдуть стрільці,

Де вони звикли ночі проводити,

Підрізують або підрубують

Всі дерева при самому корінні,

Так що лише про знак вони стоять.

Коли ж звичаєм своїм звір опреться

0 дерево, то дерево не може

Вдержати тягаря і враз із ним паде

Описаний тут звір, по-німецьки ельх, не що інше, на мою думку, як безрога самиця лося. Вірування, що в нього ноги без колін і що його ловлять через підрізання дерев, я знайшов у [віруваннях] нашого [народу] про слона. – Прим. І. Франка.

А третій звір той, що зоветься туром.

Ті величчю мало що уступають

Слонам, подобою ж і барвою – воли.

Велика сила в них і дуже бистрі ноги,

І не щадять ані людей, ні звірів,

Яких побачать. Залюбки вбивають

їх, у глибокі ями уловивши;

Тією працею себе гартують

Молодці, а того роду ловами

Вправляються. А хто найбільше турів

Убив і рогів зібраним покаже

На доказ, той велику має славу.

Та зловлені хоч би маленькими,

Привикнуть до людей та освоїться

Вони не можуть.

Вигляд рогів їх

Величиною й красотою дуже

Від волів наших рогів відбігає.

Знайшовши ріг такий, його властитель

Оковує краї його сріблом

І при великих учтах многолюдних

Як пугаря вживає до пиття.

Примітки

Раврики – народ, який у І ст. до н. е. заселяв територію на північ від гельветів, між секванами, трібоками і Рейном, від гирла р. Аара до Базеля.

Дахи – давні фракійські племена, які заселяли територію теперішньої Румунії.

Анартії – племена, що жили на північ від даків, на території теперішньої Угорщини.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 6, с. 452 – 454.