3. Злочинна пара

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

Не огорошила проречистими тими

Словами запальчива братова

Тарквінія, та все-таки почув він

Щось мов огонь у жилах. Він признався,

Що й сам віддавна з мислями такими

Носився, не одно вже й починав

З приятелями та знайомими,

Та все була незмога та незмога,

Все Сервій уходив від заходів його,

Мов стерегла його незрима сила.

«А те, що ти говориш, Тулліє,

Про брата мого та мою жону,

Се як для будущого короля

Річ неприємна, навіть небезпечна.

Бувають, знаєш, всякі злі пригоди…

Коли вважаєш, що не мож інакше,

Роби сама, як хочеш і як знаєш,

Та так, аби я ні про що не знав.

Як будеш вільна ти від мужа свого,

А я від жінки і ніхто про теє

Не знатиме й не встане проти тебе,

Тоді – на теє можу дати слово –

Я згоджуся з тобою одружиться.

А решта, то вже наша спільна тайна».

Подумавши, пристала Туллія.

На тім вони сей раз розсталися,

Туллія рада, а у Люція

Немов ярмо незриме хтось вложив

На шию. Час недовгий проминув,

Як тихо, незавважено помер

У своїм домі Арунс. Незабаром

Померла й Туллії сестра. Не став

Ніхто на суді щось про смерть її

Свідчити. Кілька місяців минуло,

І одружився з Туллією Люцій,

Ні в Сервія, опікуна свойого,

Не дозволявшись, ані в матері,

Що ще жила тоді, благословенства

Не попросивши. Як по шлюбній учті

Лишилися сам на сам у кімнаті,

Засіли поміж ними їм незримі

Дві тіні. І між новоженцями

В ту невеселу ніч не вибралось

Ані на поцілунки та обійми,

Ні на веселу, любую розмову,

Лиш мов шептало щось: «Злочинна пара!»

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 40 – 41.