6. Народ підтримує Сервія

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

Отсе сказавши і присоромивши

Своїх противників, король закрив

Засідання сенату й повелів

Окличникам всі вулиці оббігти

Й скликати весь народ на збір загальний.

Сплило народу множество з вулиць

На площу торгову, король явився,

І, ставши на мовниці, виголосив

Промову до громади. Коротко,

Немов удари молота в ковадло,

Він вичислив свої заслуги в місті

Та різнородні користі великі,

Що має з його проводу громада.

Коли ж по кождім згаданім предметі

З уст люду оклики похвальні виривались

І зацікавились усі, для чого

Король так палко випуска ті стріли,

Він ось що на заключення промовив:

«Тарквіній обжаловує мене,

Що кривдою я присвоїв собі

Пановання, яке йому належить.

Немовби дід його при своїй смерті

З маєтком враз лишив йому й державу,

Якої мав я заряд тимчасовий.

Немов народ не має власті й права

Віддати те, що кровію своєю

Здобув, нікому, хто не з його роду».

Піднявсь на те загальний крик народу

Й клекіт обурення. Та він просив їх

Здержать себе й візвать Тарквінія,

Аби сказав виразно та розсудно,

Що має на оправдання своє,

Й дав запоруку, що провадить може

Пановання в державі ліпш від нього,

А він готов зложити власть свою

Й віддати тим, котрі йому вручили.

По тих словах король хотів зійти

З мовниці, але окрики загальні

Його спинили. Не хотів народ

Ні слухати про те, аби король

Так добрий, справедливий та старий

Зрікався власті для Тарквінія.

«Де той Тарквіній? Хай покажеться!

Та ми його розірвемо на штуки.

Не вперве вже він підкопи веде

Під короля, та виступити явно

Не сміє й не посміє, знать, ніколи».

Тарквіній справді з другами своїми,

Міркуючи, чим пахне збір народний,

Не то що не явилися на нім,

А поховались, де хто міг, зі страхом.

А Туллія ціла народня маса

З веселим гамором, і криками гучними.

Та об’явами втіхи провела

До королівської його палати.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 52 – 54.