4. Тарквіній звинувачує Сервія

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

Дізнавшися, що Люцій з Туллією

Бунтують проти нього сенаторів,

Патриціїв приводять до присяги,

А з найбідніших, найнеосвітніших

Підкупують, таких би можна

В потребі вжить на всяке лиходійство,

Покликав Сервій сенаторську раду,

Покликав перед неї й Люція

І, ставши сам перед сенатом, мовив:

«Я, сенатори, знаю се напевно,

Що сей Тарквіній змови проти мене

Й сприсяження кує, аби мене

Чи лиш із сеї викурить держави,

Чи хоч би згладити зі всього світу.

Тому при вас усіх бажаю я

Почуть від нього, що таке страшне

Йому я вдіяв, чи яку я шкоду

Зробив державі, що вже довгі літа

Він ненастанно риє піді мною?

Відповідай, Тарквініє! Не крийся

Ні з чим! Все вигорни перед сенатом,

Перед яким давно хотів ти стати!»

На сеє сміло відповів Тарквіній:

«Коротка буде, але справедлива,

О Тулліє, моя промова, тим-то

Давно хотів я висловить її

Перед шановними отцями міста.

Тарквіній, дід мій, після многих славних

Боїв і війн у інтересі Риму

Був вибраний на короля римлян.

По його смерті по всім правилам

Грецьким і варварським я, внук його,

Його наступник теж на королівстві.

Моє воно по праву спадковому,

Мої не лиш маєтки дідівськії,

Моя переді всім отся держава.

Маєтки ти мені віддав, се правда,

Але з держави ти мене обграбив

І видер те від мене беззаконно,

Держиш протизаконно довгий час.

Не було інтеррекса жадного

При твоїм виборі, і не голосував

Сенат над ним, і не дійшов до власті

Теж правосильним ти народним збором,

Як дід мій і давніші королі.

Ні, підкупом, підплачанням ганебним

Безхатників та всякого гультяйства,

Що по судах або через довги

Потратило надбання, славу й честь,

Через людей, яким не снилось навіть

Добро громади, власті ти дохрапавсь.

Та й то ти крив себе заявою,

Що не для себе обіймаєш сей

Держави заряд, тільки для сиріт

Недолітків, Тарквінієвих внуків.

Ти, лицемірячи, до діл дібрався

Та, обіцяючи, – се чули всі, –

Що як дійдемо всі до мужніх літ,

Ти непремінно старшому, мені,

Передаси правительство в державі.

Коли се ти по правді говорив,

Повинен був ти, передаючи

Нам дідівські маєтки, враз з садами

Віддати також власть над королівством,

За прикладом тих благородних, бравих

Опікунів; що своїм королівським

Пупілям по кінцю сирітства їх

Передавали слушно й справедливо

Також батьківські й прадідні держави.

А як тоді здавалося тобі,

Що для таких високих обов’язків

Занадто молодий ще я та скудоумний,

То міг ти се вчинити хоч тоді,

Коли дійшов у мні найкращий розцвіт

Душі та розуму, в тридцятім році,

Коли дочку свою ти віддавав

За мене замуж. Із її рукою

Повинен був ти теж вручить мені

Кермо правління. Адже й ти в тім році

Дістав опікунство своє над нами

І разом з нами теж правління у державі.

О, якби ти зробив був се, були би

Вважали всі тебе святим і правим!

Тоді б ти був зробив мені добро,

І я б зробив тебе учасником

Всіх моїх почестей, моєї слави.

Тебе б назвали ми добродієм,

Вітцем, спасителем. Ти був би чув

Від нас найпочеснішії названия,

Які дають за добрі вчинки люди.

Не мусив же ти сорок штири роки

Мене мойого позбавлять, коли

Я не каліка тілом ані дурень.

Тепер ще смієш ти мене питать,

Через яку образу я тебе

Зву ворогом тяжким, оскаржую!

Ти, Тулліє, відповідай тепер,

З яких причин мене ти негодящим

Признав дідівськую обнять державу?

Яку тінь приводу я дав тобі,

Щоб ти мене ограбив з честі й власті?

Чи думаєш, що я неправовита парость

Свойого пня, а підметок, байстрюк?

Чому в такім випадку ти обняв

Опіку над чужим для того роду,

А в повнолітстві передав йому

Маєток родовий? І чи тепер ще

Ти думаєш, що я недоліток,

Державою нездібний управляти?

Я, що не маю ще п’ятдесят літ!

Проч викрути й безсоромні питання!

Як маєш на все щось відповісти,

То я готов піддаться суддям сим –

Ліпших від них ти не знайдеш у Римі.

Коли ж по свому давньому звичаю

Захочеш улизнуть, покликаться

На говірку народну та на сплетні,

Я пригвожджу тебе ось тут на місці.

Завзявся я сказати те, що правда,

Але коли не піддасися правді,

Завзявся правду сам собі зробити».

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 41 – 45.