1. Етруски обложили Рим

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

Ой завзявся на римлян Порзена!

«Та й ціпке ж, неподатливе плем’я!

Але я потрафлю доказати,

Що я також не хлібна м’якушка.

Тут засядемо по сей бік Тібру,

Спинимо вам довози усякі,

Побушуємо поля плодючі,

На паші не пустимо худоби

І не пустим в місто ані з міста,

Окрім птиці, ні душі живої».

На Янікулі засів Порзена,

Там йому подобалося дуже,

Збудували башту там римляни,

Він велів палату будувати

Ще й двори для своїх близьких другів,

Мов задумав вік тут вікувати.

Розложились здовж Тібру етруски,

Обсадили броди й переправи,

Зупинили весь довіз до Рима.

Тарквіненки ж пішли вгору Тібром,

З військом своїм Тібр перебродили

І розсіяли по чистім полі

Війська свого хижії ватаги.

Ті спинили працю хліборобську,

Утруднили весь доступ до міста,

Та й із міста не було свобідно

Людям показаться ні худобі.

І почався в місті голод лютий,

Живності велика дорожнеча,

Сотнями невільники втікали,

Тисячами бігли бідолахи

Із безхлібного гнізда свойого

Та ставали в деспота на службу.

Бачачи сю халепу велику,

Консули рішили обернуться

До латин як найближчих сусідів

З просьбою подати їм підмогу

Та до пометійських хліборобів

З просьбою доставити їм хліба.

Не дали підмоги їм латини.

«Пішли наші Тарквінію в поміч,

Присягли йому служити вірно, –

То вже неподоба нам ставати

Вам на поміч, своїх побивати».

Та згодились пометяни радо

Їм доставить живності та збіжжя.

І ось, вислані для того з Риму,

Ларцій і Герміній роздобули

Много байдаків та наповнили

Запасами всякої поживи,

І від моря догори рікою

В тиху ніч безмісячну й беззвіздну

Провели їх Тібром аж у місто

Так, що й не завважила сторожа.

Та на місто вже тоді велике

Того хліба не надовго стало,

Й почалась наново голодовка.

От тоді Порзена, мов нічого

Не чувавши та не знавши досі,

Посила окличника до міста

Й велить ось що людям голосити:

«Живучи у вас сусідом близьким

Та дізнавшися, що в ваше місто

Загостили недостатки й голод,

Сповіщаю вам, що як приймете

В город свій Тарквінія з синами,

Зараз будете з моєї волі

Вільні від війни й від голодовки».

Слухали оповістку римляни,

Та була се «суєта» для слуху.

Не на те вони здобули волю,

Отряслися із ярма тирана,

А щоби за миску сочевиці,

Бохон хліба й полоть солонини

І себе й своє потомство пізнє

У ворожі руки віддавати.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 155 – 157.