3. Муцій у таборі етрусків

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

Перебрівши Тібер при світанні,

Входячи до табору етрусків,

Муцій запитав по-етрурійськи

Ту сторожу, що стояла в брамі,

Чи робучий чоловік, як тесля,

Не знайде у таборі заняття?

Знаючи, що в таборі етрусків

На Янікулі доми будують,

Він узяв собі топір тесельський

І не крився з ним і на плечі ніс.

Пропустили майстра вартовії,

А той рад, що перший крок удався,

Йшов по табору та оглядався,

Де які збуваються події.

А як вийшов на порожню площу,

Що довкола шатра обступили,

Бачить перед одним, королівським

(Бо було воно все пурпурове),

Показний, високий муж в порфирі

При столі сидить, перед собою

Розложені має купи грошей

І велику таблицю воскову.

Тут запише, там відлічить гроші

І дає воякам та робочим,

Що довкола стіл той обступили,

Гуторять та ждуть черги своєї.

«Се король!» – подумав зараз Муцій.

Задрожали в нього обі руки,

Заманула душу нетерпливість.

Щоб постояти, аж запитають,

Або в них спитать в кого самому.

Ні! Він мовчки крізь юрбу протисся,

Підійшов до мужа у порфирі,

Ззаду підійшов, не схаменувся,

Потім раптом сильно розмахнувся

Й топором, мов гарбуззя м’ягкоє,

Розсік голову його надвоє.

Змила кров пергаменову карту,

Потрусив перший сніг перед полуд [нем],

Обстоящі Муція спіймали,

Покликали королівську варту

И повели до короля судити.

А король, що тільки встав з постелі,

Й поснідав, і звітів старшин слухав,

Аж в долоні плеснув з чуда-дива,

Вість почувши про кровавий злочин,

Припровадити велів убійцю.

Ввійшов Муцій, біля входу шатра

Його вартові в руках держали,

А один із них, що йшов свобідно,

На стільці поклав топір кровавий.

Встав король із-за стола помалу,

Поглядів уважно на убійцю,

Потім, широко простерши руки,

Йшов до нього звільна крок за кроком

Примовляючи, мов з чуда-дива:

«Ай, премилий же ти чоловіче,

Чи тебе манія обуяла,

Фурія жорстока навідила,

Що ти писаря благо[го] мого

Попсував одним собі ударом?

Та ти не етруск, се бачу зразу.

Римлянин? Ну, так я й догадався.

І не знав його, не мав з ним діла?

Значить, се на мене ти зібрався».

Стоїть Муцій, мов короп у житі

А король говорить, не питає.

Що се за король, що мислі скриті,

Мов у книзі отвертій, читає?

Далі добродушно став питати,

Мов із книжки зайве щось читати:

«А скажи, безумний чоловіче, –

З твого зору блиск ума не втіче, –

Хто ти з дому, і хто тебе родив,

І хто тебе на гріхи наводив?

З ким змовлявся і з ким ти злигався,

Від кого й чого ти домагався?

Скривдив тебе владник чи посадник?

Хто тобі був зрадник чи порадник?

Хто вказав тобі до нас дорогу?

За що, в кім, яку ти мав підмогу?

Все по правді мусиш повідати,

Як не хочеш на муках глас дати».

Мовив Муцій, не тратячи духа:

«О королю, хто слів твоїх слуха,

Мусить зараз симпатичні нути

Людяності з твоїх слів відчути.

Тим-то я брехать тобі не стану,

Скажу правду, як судді і пану.

Римлянин я, не з простого роду,

Що змолоду полюбив свободу,

Тож тепер, коли з твоєї волі

Нам готовиться ярмо неволі,

Здумав я тебе відсторонити,

Від неволі край свій слобонити;

Здумав сам, бо чув у собі силу,

Що мельком зіпхну тебе в могилу,

Не ждав плати, бо досить багатий,

І такеє взяв на себе діло,

Що чи буду, чи не буду мати

В нім успіх, моє загине тіло,

Смерть усі його замаже втрати,

Лиш безсмертну славу може дати,

Щось таке, що і вік десятий

Покоління пізні буде гріло».

«А не кепсько се ти здумав, сину! –

Рік Порзена й мужем любувався. –

Якби я таку саму причину

Здибав за дівчину чи вітчину,

Я би, може, на те й сам подався.

Та ні, брешу! Я б полінувався,

За людьми я б так не побивався»,

«А я так пішов, – відмовив Муцій, –

І не буду ласки в вас просити.

Смертних не боюся екзекуцій,

За край рідний, все готов зносити.

Та коли душа твоя ласкава

Мені муки схоче дарувати,

Я, не маючи до ласки права,

Добровільно рад повідкривати

Тобі дещо, що тобі придасться

В дальшій твойого життя дорозі,

А мені осолодить нещастя,

Що від мене будеш в осторозі».

Тут король дав знак йому мовчати,

Всім присутнім велів вийти з хати,

Тільки Арунса, свойого сина,

Що дорослий був уже мужчина,

В повній зброї велів завізвати.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 159 – 162.