1. Посольство римлян до Етрурії

Переклад Івана Франка

Тіт Геганій Мацерін і Публій Мінуцій

Були в Римі консулами у той рік болючий,

Рік голоду. Був брак хліба і всякого тіста

Через те, що люд робучий тогід вийшов з міста.

По осіннім рівноденню той їх вихід стався.

Коли засівів озимих час розпочинався;

А вернули аж у пору, як найдовші ночі,

Коли вже орать і сіять дійшло до немочі.

Виходить із сих рядків, то пам’ятна сецесія римського люду в р. 492 пер[ед] Хрх[истом] тяглася піл остатньої четвертини вересня до остатньої четвертини грудня. – Прим. І. Франка.

Розбіглися рільники у ту пору з поля.

Урвалася невільникам многим їх неволя;

Много тягла виздихало; під зимовим богом

Ниви бідних і багатих лежали облогом.

Що був запас, зима з’їла, ще було чим жити;

Прийшла весна – ніщо сіять ані в рот вложити.

Бурчать черева голодні, а люди голодні.

Ще й до того безробітні, похоині до збродні.

Сенат, теє міркуючи, знай, запобігає,

В Етрурію й Кампанію послів посилає.

Аби збіжжя закупили, скільки лише змога.

Та була їм нещаслива сен раз та дорога.

Тих, що пішли в Етрурію, вольски нереймили.

Ограбили й ледве живих додому пустили;

А ті, що пішли до Куми в плодючій Кампаньї,

Більше ще зазнали лиха від злої кумпаньї.

Вмер недавно там Тарквіній, але ще сиділи

Збігці римські, що, мов круки, голодні гляділи

На Рим отой недалекий та нагоди ждали,

Аби дещо в свої руки звідтіля дістали.

Трафилися їм післанці, їх вони вчепились.

В Арістодема-тирана, мов п’явки ті, впились:

«Вели спіймать тих післанців та нам передати,

Ми їх будем до їх смерті у муках держати».

Не пристав тиран на теє, їх на інше стало:

«Як закладників від міста, що їх тут прислало,

Посади їх у темницю, щоб римляни взнали

Й звернули нам добра наші, що позабирали.

Сам суддею будь в тій справі!» Хитрий грек міркує,

Що йому гидка та справа в кишеню впакує?

Велить послів покликати. Вони, якби знали,

Що їх жде тут, були б Куми геть-геть обминали.

Предложив їм Арістодем емігрантів справу,

Вони ж йому предложили від себе заяву:

«Не для сього ми прибули, справи ми не знаєм

Ні повновласті сенату для неї не маєм».

Та пронюхав Арістодем, що в післанців гроші,

А для грошей всі способи у нього хороші.

«Визначу таки розправу, а ви підождете;

Зложіть вадії, що жаден відси не уйдете!»

Зрозуміли небораки, в які руки впали,

Поскладали усі гроші, що на збіжжя мали;

Ще й квартири їх тиран велів пильнувати

Та заборонив їм збіжжя навіть торгувати.

Кілька днів грізна сторожа при домах стояла

Та післапцям нещасливим страху завдавала,

Врешті, щезла, мов тиран хтів взяти їх на пробу,

Вони ж тайком втекли з Куми,’мов від дверей гробу.

Того й хотів Арістодем. йому яке діло?

Все, що посли полишили, він загарбав сміло,

Слуг їх, і в’ючну худобу, і вози, і міхи,

І мав з тої авантюри немало потіхи.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 419 – 421.