2. Народ ремствує на сенат

Переклад Івана Франка

А у Римі росло лихо, зовсім не маліло;

Народ злився: «Патриціїв се неситих діло!

Се навмисно вони голод на нас напустили,

Щоб ми своє нове право смертю приплатили».

Закидали й сенатові й докоряли дуже,

Що на горе народнеє дивиться байдуже.

«Адже міг він заздалегідь накупити збіжжя

Та упередити голод, якби не невіжа».

Були збори людовії, та дуже бурливі,

Ударяли на сенат трибуни крикливі,

А один з них поіменно візвав також Брута

Й Сіцінія, котрі перші народнії пута

Розкували й через котрих люди скористали,

Ті ж, трибунство відслуживши, еділами стали.

Не відрікся Брут від слова, почав говорити,

Аби правди не уймити, люду не дражнити.

«Не відчує так багатий общую недолю,

Як убогий; дещо в нього блищиться на полю,

Не брак грошей, щоб купити всього привозника,

А в рільника й міщанина нема ні одного.

Тяжка тепер на нас проба, але, браття милі,

Здержуйтеся від розрухів, скільки в вашій силі!

Бо між ними єсть такії, що пішли б в могилу,

Щоб лиш на нас напустити оружную силу.

Щодо себе одно скажу й не буду хвалиться:

Вашим горем, доки живу, буду печалиться.

І тепер придумав дещо. Кладу свою душу:

Тих, що пожар розпалили, гасить його змушу».

Примітки

Еділи – помічники трибунів; вони пильнували громадський порядок, храми і громадські будівлі, займалися закупівлею хліба і організацією публічних ігрищ.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 421.