1. Тарквінії вигнані з Риму

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

Позбавлений і власті, і престолу,

Ні в місто, ані в табір не принятий,

Почув себе Тарквіній Гордовитий

Відразу мов опущеним у воду,

Почув тягар вигнання й самоти

В лоні сім’ї, якої жаден член

Не міг спокійно другому у очі

Поглянути, бо в кождого було

Щось на душі, що скверною смерділо.

Не забарився довго в Габіях

Ні він, ні Секст, що був там королем

Із батьківської ласки. Знать, прознали

Габійці ті злочинні заходи,

Якими здужали оба Тарквінії

Не тільки власть в їх місті захватити,

Але значне число наймаєтніших

Та найчесніших горожан підступно

Знеславити та зо світу зігнати.

Тут почало довкола короля

Збиратися, не скажу, шумовиння

Суспільності, а те гадюче кодло,

Що з злочинів та беззаконності

Тиранства соки ссало, паслося,

Ситіло, багатіло та росло.

Були патриції се переважно,

Вельможі, сенатори, та була

Численна шваль та голь, що, мов на стерво,

Скрізь там, де чує стерво, що смердить.

Почули, мабуть, сморід той габійці,

Прогнали короля з його синами

Та з купою тих римських галапасів,

Що, наче реп’яхи, чіплялися

До нього, щоб собі чогось добиться.

Латинськії міста, яких підмоги

Тарквіній ждав, відмовили в один дух,

Не хотячи піддержувать тиранство.

І поволікся з своїми Тарквіній

До тих етрусків, від яких колись,

Ними непризнаний, емігрував їх дід.

Засів він у Тарквініях, родиннім

Місточку дідовім, як [ом] у, бувши

У Римі королем, добро ніяке

Він не зробив. Тепер, коли згубив

Власть королівську, тут став піддобряться

І раді міській, і міщанам можним,

Кому лиш міг і хто хотів лиш слухать,

Яка його тяжка спіткала кривда.

Ще маючи остатки королівських

Достатків та маєтків, не щадив

Він датків, особливо трактаментів,

Аби для себе позискать таких,

Що тому раді, і довів до того,

Що тарквінійськая громада ухвалила

Від свого імені до Рима вислать

Послів, які б перед сенатом римським,

А буде треба, то й перед народом,

Тарквінієву справу заступали.

Повибирали послами таких,

Яких іменував їм сам Тарквіній,

І поки рушило посольство в Рим,

Інструкції докладні дав тим з них,

Кого знав ліпше, що та перед ким

їм говорить, дав їм листів багато

Від тих утікачів, що з ним були,

До свояків, полишених у Римі,

Прихильників та другів з просьбами,

Поучениями та упімненнями,

Дав дещицю, та й то зовсім не скупо,

Зі свого фонду й розказав докладно,

Кому, коли та за що роздавать.

Отак посольство теє напутивши,

Був певний: Брутові тепер нездобрувать!

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 113 – 115.