10. Брут у битві проти етрусків
Діонісій Галікарнаський
Переклад Івана Франка
Відомо стало в Римі, що Тарквіній
Дістав з Тарквініїв значну підмогу,
А ще значнішу від веєнтів жвавих,
У всякий час до напасті охочих.
Зійшлось до нього з інших етрурійських
Осель охочих немале число,
А більше ще він понаймав за гроші,
І вийшла армійка, якій в той час
Ледве чи дорівняло римське військо.
Дізнавшися, що армія етрусків
Відразу вийшла в поле, консули,
Не дожидаючи, аж добреде до міста,
Перебрели ріку в догіднім місці,
Пішли на північ у етрусків край
І стали табором на рівнині,
Що звалася вінійською; до неї
Гай притикав, присвячений герою
Горацію. Сюди ще того ж дня
Прийшли й етруски та й отаборились, –
Оба війська були більш-менше рівні.
І рівний теж в обох воєнний запал.
Другого дня ще вранці з таборів
Не рушила піхота, а зате,
Мов ранні птахи з гнізд, повилітали
Кінних рої, і почались стички.
Збігались, розбігались і гасали
По полю, наче пробуючи сил,
Поки жорстокого не звівши бою,
Не побідивши та й не потерпівши,
Не повертали в табори назад,
Мов по сніданню. В той час рушили
Важко узброєні враз пішими рядами,
За ними ж висипала вся їзда.
Дві лави стали одні проти одних
В однаковім порядку бойовім;
Піхота всередині, а їзда
З обох боків, мов два простерті крила.
Праве крило римлян Валерій вів,
Другий чергою консул; проти нього
Були веєнти; в лівій половині
Проводив Брут, а проти нього йшла
Сила Тарквініїв; три коменданти
Були тут, королівські три чини.
Як тільки битву хтіли починати,
Виїздить від етрусків сам-один
Арунс, молодший син Тарквінія,
З виду найкращий і найвизначніший
Освітою між своїми братами.
Під’їхавши конем аж недалеко
Римських рядів, так, що могли почути
Слова його, і лайкою гидкою
Став визивать начальника римлян,
Юнія Брута. Він назвав його
Кровавим звіром, що сплямив себе
Синочків власних кров’ю, бабієм
Та трусом і візвав його нарешті
В імені всіх, аби до бою з ним
Став сам на сам.
Брут, не бажаючи
Дати прилипнути на собі лайці,
Скочив з конем з порядку бойового
Вперед і, хоч приятелі його
Остерігали, кинувся відважно
Назустріч долі, що була йому
Призначена. Обох противників
Немов однакове завзяття гнало,
І жаден не зважав, що може статься
Йому, лиш в те вглубляв свою увагу,
Що хтів противникові причинити.
З обох боків, в одній скакнувши хвилі,
Їх коні вдарили грудьми об себе,
Оба ж їздці штиркнули списами
Один одного сильно й непохибно:
Брут пробив щит і панцир до ребер
І вістря просто вгородив у серце;
А Арунс, значно нижче зміривши,
Пробив часть нижню живота у Брута.
Їх коні, вдаривши грудьми об себе,
Звелись на задні ноги й поскидали
Своїх їздців. Попадавши отак,
Вони лежали на землі, з ран кров
Текла струйками, а враз з нею тихо
Плило життя й губилося в просторі.
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 132 – 134.