12. Похорон Брута

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

На другий день римляни поздіймали

Оружжя із побитих ворогів;

Своїх похоронили з почестями,

А тіло Брутове найвизначніші

Вояки на носилах понесли

У Рим. При брамі стрітив їх сенат,

Вже повідомлений про сю побіду,

Але не повідомлений про те,

Що Брут впав жертвою побіди тої,

Сенат признав побідникові почесть

Тріумфу, й по заслузі почесть та

Дісталася Валерію.

В той день

Він в’їхав торжественно в Рим, як се

Ще Ромул сам для себе був устроїв

І помислами різними пізніші

Ще збагатили римські королі.

Друга часть дня минала за обідом,

Який мав фундувати тріумфатор

Сенатові та рицарській верстві

Й загалові народу своїм коштом.

Другого дня по дні тім тріумфальнім

Консул Валерій в жалібнім убранні

Велів на площі для народних зборів

Поставити високий катафалк,

На нім наряджене для похорону

Покласти тіло Брута, перед ним же

Високую мовницю збудувати.

Тоді велів покликати народ,

І як той заповнив уже всю площу,

То виступив Валерій на мовницю

І виголосив першу річ похвальну

Над тілом знаменитого покійника.

Не знали греки в давню давнину

Таких промов; лиш ігрища надгробні

Описує Гомер у «Іліаді»,

Ще й перські війни не зазнали їх,

Були які похвали погибших,

То й ті були шістнадцять літ пізніші

Від смерті Брута.

Се було й природно.

Бо афіняни, що, здається, перші

Впровадили звичай по смерті вбитих

Провідників по битві величати

Промовами таких, що визначились

В тій битві чимось героїчним, хоч би

В житті се був зовсім незначний чоловік.

Інакше ж у римлян, де головна увага

Всіх звернена була на посполиту річ

Та на загальнеє добро, якому кождий

Служить повинен був ціле життя, –

От тим-то й оцінка того життя

Мала основи ширші під собою.

Валерія промова не дійшла

До нас, та в ватіканському музеї

Побачить можна в першому подвір’ї,

В углі між двома стінами зі сходу,

На кам’яній долівці, наче бочку

Під ринвою, велику, золочену,

Без тіла голову, під нею ж підпис: Brutus.

Чи голова се нашого героя,

Якому, може, скоро після смерті

Віддячилась народна пам’ять Риму

Статуєю надлюдських розмірів,

Що з бляхи вкована вся золотої?

Пожер неситий час статуї решту

Для дрібки тої бляхи золотої.

Та заховалась голова лише, –

Ось золота її вам подобизна.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 136 – 138.