4. Змова проти республіки

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

Два Брутові сини, Тіт і Тіберій,

Ровесники Тарквінієвих Тіта

Та Арунса, враз з ними виховані,

Зжилися змалку з духом деспотизму,

З погордою до прав народних і

Свободи мас, в любові до самоволі

Та в невідомості публічного добра.

Так само жінки Брутової два брати

Вітемії на ймення Марк і Маній,

Вже старші, до державних діл готові,

Що під панованням Тарквінія

Мали запевнену високу карієру, –

А також два сестрінці Коллатіна,

Другого консула, ровесники

Й товариші двох Брутових синів,

На імена Люцій і Марк Аквілій,

Що з матір’ю-вдовою віднедавна

Жили в батьківськім домі без опіки

Та догляду вітця, – отсі три пари

Людей ще молодих, недосвідних

Та славолюбних зараз по упадку

Тарквінія зложили тайну змову

Вбить консулів обох і повалити

Республіканський ще хиткий порядок,

А в Рим Тарквініїв назад покликать.

Тепер, коли посли Тарквініїв

По Риму шастались і майже явно – славно

Агентів, добровольців торгували,

Що мали помогти Тарквінію

Зненацька впасти й Рим опанувати, –

Тепер вони скумпанувались з ними,

Аквілії дали їм в своїм домі

Кватири й місце вільне для нарад,

І тут день в день і майже ніч у ніч

Їх відбувались сходища таємні,

Тут писано листи, заключувано змови,

Виплачувано, що кому припало,

І врешті в одну ніч остаточно

Ще раз обсуджено подробиці

Страшного заговору, списано

Його учасників і що хто взяв на себе, –

Бо знать хотів Тарквіній, як писав, –

Кому що має він завдячити,

Вернувши в Рим, – усе списано

І стверджено присутніх підписами.

Були на зборі тім і Брутові

Оба сини і дали обіцянку

На даний знак замордувати батька.

Ствердивши підписами сей завіт,

Оба вони враз відійшли додому.

Був у Аквіліїв тоді невільник

Вімдіцій, землячок з Ценіна-міста,

Що у війні в неволю взяв Аквілій.

Він наче свій у домі був, тепер же,

Коли гостини день і ніч бували,

Служив за виночерпія при гостях.

Сей, бачачи, що по гостині кождій

Слуг віддаляли й двері замикали,

Доміркувався, що лихеє щось

Тут коїться. Як слуг віддалено,

Він сам-один присів у темних сінях,

А потім притиснувся до дверей,

Лице до шпарки притулив і довго

Глядів на все те, що вони робили,

Та вислухав усе, що говорили,

А як підписувати почали

І підписали Брутові сини,

Що зараз браться стали до відходу,

Він із сіней дверми шмиг до городу

І став там на дозвіллі міркувати,

Як вивести все те на чисту воду.

До консулів не захотів іти,

Боявся, щоб з любові до своїх кревних

Не захотіли злочин утаїти,

А на донощика біду звалити.

Та знав він Публія Валерія,

Одного з чотирьох, що з Брутом перші

Зробили змову провалить тирана.

Йому він руку свою дав на знак,

Що буде щиру правду говорити,

Й одержавши запевнення від нього,

Що помсти жадної боятися не має,

Все виповів йому, що чув і бачив.

Почувши, що такеє грозить лихо,

Публій Валерій не побіг до власті,

А, скликавши підданих своїх гурт

Порядний та ще взявши кілька другів,

Пішов удосвіта з беззбройними до дому

Аквіліїв, ввійшли без опору

Як до знайомих і застали всіх

Сприсяжених, старих і молодих,

Іще в постелях. Не питаючи,

За що й чому, їх швидко пов’язали,

Листи, та письма, й печатки забрали

І просто в консульський будинок повели.

Примітки

Ценін – давнє сабінське місто в Лації.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 119 – 121.