5. Брут засуджує своїх синів до страти

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

Як урядова почалась година

І публіки зібралося доволі,

Засів сам Брут за судовим столом

І сповістив присутніх, що відкрито

Велику тайну, що республіці

Загибеллю, йому ж грозила смертю.

Тут внесено папери, знайдені

При ув’язнених; розв’язав їх Брут

І став переглядати й сортувати

При свідках, а знайшовши два листи

Своїх синів і розпізнавши їх

По печатках, сейчас повідкривав

І дав їх писареві прочитати.

Поторопіли всі присутні, вчувши,

Як палко Брутові сини приймають

До серця діло прогнаних тиранів,

Як гаряче бажають їм служити

Й як без вагання й жалю кождий з них

Готов убити рідного вітця.

Спокійно вислухавши тих листів

Слова, немовби се чужі писали,

Брут повелів лікторам припровадить

Обох синів із його дому в суд.

Прийшли бліді. Тут показав отець

їм їх листи та запитав коротко,

Чи се ті письма, що вони писали?

Притакнули оба, тоді отець

Їх запитав, чи мають що сказати

Про тих, до кого писані листи,

Та що в них писано? Замісто відповіді

Оба вітцеві кинулись до ніг,

Ридаючи та плачучи, оба

Мали лиш сльози та слова чутливі,

Та на оправдання не мали ані слова.

Благання й лемент їх перериває

Отець судейським голосом і мовить:

«По нашому батьківському закону

За гидку зраду й намір отцевбійства

Оба ви враз засуджені на смерть.

Ліктори, приступіть і зробіть те їм,

До чого вас уповажня закон».

Тут трапилося перший раз, що батько,

Республіканець строгий, не жорстокий,

Не поглядів на найближчу покревність,

За злочин власних засудив синів

І з консульського обов’язку сам був

При тім, як на тюремному подвір’ї

З обох парубчаків одежу поздіймали,

Їх до лавок дубових прив’язали

Та палицями висікли до крові.

По тім на площі страчення по хвилі.

Те саме ще раз з ними повторили,

До пня їм голови повідтинали

І тут же без пошани поховали.

Ще довгий час у пам’яті народу

Жила нелицемірная ота,

Незломна, непідкупна Брутова

Республіканська чеснота.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 121 – 123.