6. Сварка консулів Брута й Коллатіна

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

Провівши так синів своїх на стежку

Ганебну від життя до смерті, Брут

Узявся також до Аквіліїв,

Сестрінців свойого товариша.

Що в своїм домі допускали збори

Сприсяжених проти державного ладу.

Знов писареві повелів читати

Листи їх, щоб почули всі присутні,

Й сказав до них, що позволяв їм

Оправдуваться. Та як молодців

Поставлено перед судейський стіл,

Оба вони свойому вуйкові

До ніг упали та й благати стали,

Надіючись, що він їх оборонить.

Та Брут, побачивши, що борониться

Вони не хочуть, повелів лікторам

Забрать їх і провадити на смерть.

Тут Коллатін озвався до лікторів:

«Пождіте трохи, поки поговорю

З своїм товаришем по уряду».

По тім набік взяв Брута і починає

Словами многими просити ласки

Для молодців. Вони, бач, нерозумні,

Ще в молодих літах, ум їх незрілий,

А виховання їх лихе, без батька,

Їх у осліплення ввело. Просив, щоб задля нього

Він пощадив життя його сестрінців;

Се одинока ласка, що її

Він домагається від нього, й більше вже

Ніколи ні про що його просить не буде.

«Подумай, – говорив він Бруту далі, –

Можлива річ, що затривожиться

Все місто, як дізнається, що ти

Всіх смертю покарати хочеш, хто лише

Підозрений за те, що вигнаним

Бажає помогти, аби назад вернули.

Таких, здається, буде дуже много

І то що з найвизначніших домів».

Коли ж на теє Брут не хтів пристати,

Став Коллатін нарешті домагаться,

Аби на них [не] наводив він смерть,

А засудив на лагіднішу кару.

«Адже ж се зовсім недоладне діло

Карати деспота лише вигнанням,

А другів деспота карати смертю».

Та коли Брут спротивився й такому

Вменшенню кари, навіть не хотів

Засудження злочинців відложити

На час пізніший – се була остатня

Просьба його товариша з уряду, –

А загрозив і заприсяг, що мусить

Сьогодні ще сповнить їх смертний вирок, –

Розсердивсь, очевидно, Коллатін,

Що так відмовлено його всім просьбам,

І мовив ось які слова до Брута:

«Коли такий ти невмолимий та

Нелюдяний, то я, що маю власть

Таку саму, як ти, іще сьогодні

Молодців тих сам пущу на свободу».

«Доки живу, – відмовив Брут сердито, –

Зрадників вітчини ти, Коллатіне,

Нездужаєш охоронити від

Заслуженої кари, та й тебе

Самого не мине вона, побачиш».

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 123 – 125.