7. Брут оскажує Коллатіна перед народом

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

По тих словах злочинців-молодців

Він дав подержати сторожі збройній,

А сам велів покликати народ

На збори. А як заповнилася

Людьми вже площа, – а все місто знало

Вже, що зробив він з своїми синами, –

Він виступив, велів найповажнішим

Сенаторам стояти обік себе

Й сказав ось що: «Бажаю, горожани,

Щоб отсей мій товариш Коллатін

У всім однаково зо мною думав

І не лише словами, але також

Ділами виявляв ненависть до деспотів

Та з ними воювать не перестав ніколи.

Та він відкрив мені настрій свій зовсім

Противний, він не тільки своїм родом

Свояк Тарквініїв, а хилиться до них

Симпатіями своїми й думками.

Він рад довести до поєднання

З тиранами і замість спільного добра

На оці має власні лиш користі.

Тому я зважився запобігти

Усьому лихові, якого наробити

Він може, й вас до помочі взиваю.

Переді всім сказати хочу вам,

Яка грозила місту небезпека,

А потім що зробив у ній хто з нас.

Немало горожан зійшлося в домі

Аквіліїв, сестрінців Коллатіна.

В числі їх теж оба сини мої,

Моєї жінки два брати й, крім них,

Ще деякі досить видні мужі.

Вони там мали між собою змову

І сприсяглись замордувать мене,

Тарквінія ж знов посадить на троні.

Про теє пописали власноручно

Листи та попечатали своїми

Печатьми й мали намір в найкоротшім

Часі їх відіслати вигнанцям.

Та з ласки божої дійшла до нас

Про теє відомість. Отсей слуга,

Що був невільником Аквіліїв,

Зробив донесення про те, що знав;

І так в минулу ніч не тільки ті,

Що пописали ті листи, а також

Усі листи дістались в наші руки.

Я покарав обох синів своїх,

Тіта й Тіберія, я не піддався

Лагідності, яка би довела

До зламання великої присяги

Та до нарушения державного закону.

Та Коллатін ось видирає в мене

Аквіліїв і мовить, що не стерпить,

Аби ту саму участь потерпіли,

Як і мої сини, хоч однакові

Були їх плани, замисли і вчинки.

Коли ж їх жадна не постигне кара,

Я не могтиму покарати також

Братів моєї жінки ані інших

Зрадників вітчини. Бо що скажу?

Де більше право покарати інших,

Пустивши сих на волю? Поміркуйте,

Про що свідчив би поступок такий?

Чи про любов до вітчини, чи про

Поєднання з деспотами? Чи про

Додержання присяги, яку ми

Оба найперші, а ви всі по нас

Зложили, чи про стоптання її

й крнвоприсяжство? Якби злочин сей

Лишився в тайні і не був відкритий,

Він би стягнув на себе свій проклін,

Бо ніс би кару від богів, якими

Усі ми поклялись; коли ж на світло

Той злочин вийшов, мусимо його

Ми покарать. Іще днів тому кілька

Він перемовив вас віддати добра

Тиранам нібито тому, аби

На місто не стягнути ворожнечі

Сусід за те, що короля обдерли, –

Насправді бачите, на що виходить?

На те, щоб засоби їм дати в руки

Війну внутрі й зовні стягти на нас.

Тепер він обстає за тим, аби

Пускать на волю змовників, що тайно

На поворот тирана сприсяглися,

Запевне надіючись ласки в нього,

Аби, коли він верне зрадою

Чи то війною, міг свої учинки

Йому представить як добродійства

Й за них дістать усе, чого захоче.

Я не щадив своїх дітей, а мав би

Твої щадити, Коллатіне, хоч ти

Тілом у нас та духом з ворогами?

Зрадників вітчини спасать бажає,

Мене ж, що бореться за неї, дать готов

На смерть! Усе зносити мушу я?

Ні, не діждеш! Своєю властю я

Ось заявляю, що свій уряд ти

Утратив, щоб не міг на ньому шкодить

Ні своїй вітчині, ані мені.

І ось тобі моє ще повеління:

Сам до вподоби вибери собі

В границях наших інше місто, де би

Осісти міг. А вам я, горожани,

Велю голосувать сейчас, центурії

Одну викликуючи за другою,

Щоб ви рішили, чи так бути має.

Та знайте, що з нас двох при консульстві

Один зістане лиш – Брут або Коллатін».

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 125 – 127.